Чарівна кісточка - Чарльз Діккенс

Юшка парувала і так смачно пахла, аж усі заплескали в долоні. Немовля й собі заплескало в долоньки; вигляд у нього був такий кумедний, що всі засміялись.

А принцеса Алісія сказала:

— Смійтеся, та шануйтесь! Ось пообідаємо і зробимо малечі гніздечко в кутку; там воно сидітиме й дивитиметься, як танцюватимуть вісімнадцять кухарів.

Ця пропозиція дуже сподобалася малим принцам і принцесам. Вони швидко попоїли, помили посуд і відсунули стіл в куток. Тоді сімнадцять принців і принцес в куховарських ковпаках та Алісія в грубезному фартусі почали танцювати танець вісімнадцятьох кухарів перед немовлям, яке забуло про свій синець під очком, засміялось і загугукало. І тут Алісія знов побачила короля, що заглядав у кухню.

— Що ти робила, Алісіє? — спитав він.

— Мудрувала і куховарила, татусю.

— А що ти робиш зараз?

— Веселю малечу, татусю.

— А де чарівна кісточка, Алісіє?

— У мене в кишені, татусю.

— А я думав, що ти її загубила.

— Ні, татусю.

— Чи, може, ти забула про неї?

— Ні, татусю.

Тоді король тяжко зітхнув і похнюпився, і вигляд у нього був такий сумний, що сімнадцять принців і принцес тихенько вийшли з кухні, залишивши короля Уоткінса Першого наодинці з Алісією та немовлям.

— Що тобі, татусю? — спитала Алісія.

— Я дуже бідний, дитинко.

— У тебе немає зовсім грошей, татусю?

— Ані грошини, дитинко.

— І ніяк їх дістати, татусю?

— Атож, дитинко. Я вже старався і так і сяк, але все дарма.

Почувши ці слова, Алісія поклала руку в кишеню, де лежала чарівна кісточка.

— Татку, — сказала вона, — коли людина старається і вже випробує всі способи, це означає, що вона зробила все можливе, так?

— Безперечно, дитинко.

— Отже, — вела далі Алісія, — коли людина дуже старається, і в неї все одно нічого не виходить, тоді, я гадаю, і настає час попросити допомоги.

Алісія сказала дуже важливу річ. Власне, в цьому й полягала таємниця риб’ячої кісточки, та таємниця, яку мала на увазі добра старенька фея Грандмаріна і яку розгадала Алісія, а потім часто нашіптувала своїй подрузі — такій гарній і статечній герцогині.

Отож Алісія дістала з кишені чарівну риб’ячу кісточку, що мінилася на сонці, як перламутрова, поцілувала її і попросила, щоб настав день платні… І раптом у комині загуркотіло, і королівська платня упала й розсипалася по підлозі.

Та це був тільки початок. Найцікавіше трапилося потім, коли приїхала карета, запряжена чотирма павичами. На задку карети стояв хлопець з магазину містера Піклза. На ньому був розшитий сріблом і золотом одяг, а на постиганому пудрою чубі сидів трикутний капелюх. На ногах у нього були рожеві панчішки, в одній руці вій тримав паличку, прикрашену самоцвітами. а в другій — букет квітів. Хлопець сплигнув на землю, зняв капелюха і чемно допоміг зійти Грандмаріні.

Добра морська фея була одягнена в ті самі шовки, що пахли сухою лавандою. В руці вона тримала віяло.

— Алісіє, моя люба, — сказала вона, — як твої справи? Сподіваюсь. у тебе все гаразд?

А тоді повернулася до короля і трохи суворо запитала:

— А ви шанувалися?

— Сподіваюся, що так, — відповів король.

— Тепер ви зрозуміли, чому Алісія не скористалася риб’ячою кісточкою раніше?

Король ніяково вклонився.

— То більш не будете питати, чого та чому?

Король сказав, що не буде і що він просить пробачення.

Тоді Грандмаріна махнула віялом, і ввійшла королева в розкішному вбранні, а за нею сімнадцять малих принців і принцес, і всі як один в новому, якраз по них одягові. Потім фея торкнулася віялом до принцеси Алісії, і на ній з’явився одяг нареченої із срібним весільним покривалом та вінком із флердоранжу.

Наступної миті шафа, що стояла в кухні, перетворилася на позолочений гардероб, у якому було повно чудового одягу для Алісії, і все їй дуже пасувало, все було пошите якраз на неї.

А потім причалапало немовля, і синця під очком у нього як не було, і стало воно ще миліше.

Потім фея захотіла познайомитися з герцогинею. Грандмаріна пошепотілася з нею і за хвилину сказала королю й королеві:

— Зараз ми поїдемо шукати нареченого принцеси Алісії — принца Такогособі, а вас запрошуємо на весілля, яке відбудеться за півгодини.

І Грандмаріна з принцесою Алісією сіли в карету, а хлопець з магазину містера Піклза допоміг сісти герцогині і, піднявши й пристебнувши підніжку, зайняв своє місце по заду. Величпі навичі понесли карету.