Чарівна кісточка - Чарльз Діккенс

і ставила чайник, і підігрівала юшку, і чистила камін, і робила що могла, і крутилася, крутилася, крутилася — адже в палаці майже не було слуг. А не було їх, по-перше, тому, що в короля не було грошей; по-друге, підвищувати йому платню не збирались, і та платня була така маленька й далека, як зірки на небі.

А де ж була риб’яча кісточка, коли захворіла королева? Та в кишені ж у принцеси Алісії! Коли Алісія побачила непритомну матінку, то хотіла витягти риб’ячу кісточку, але подумала й згадала про флакон з нюхальною сіллю. Потім, коли королева опритомніла й задрімала, принцеса Алісія поспішила нагору — розповісти про все це герцогині, своїй подрузі. Дарма, що люди вважали її лялькою, то була справжнісінька герцогиня, тільки, крім принцеси, ніхто про це не знав. Тож Алісія стала навколішки біля канапки, де, пишно вбрана, лежала герцогиня, і розказала їй на вушко секрет про риб’ячу кісточку. Герцогиня усміхнулась і кивнула головою. Звісно ж, ніхто не знав, що вона може так робити; знала про це тільки принцеса Алісія.

Після тієї розмови Алісія побігла назад — доглядати недужу матір. Кожну вільну хвилину вона сиділа біля королеви, а вечорами разом з нею сидів і сам король. І щовечора він сердито поглядав на Алісію, дивуючись, чому ж вона не дістане чарівної кісточки. Коли Алісія помічала ті погляди, вона бігла нагору до герцогині, знов розповідала їй таємницю риб’ячої кісточки й зітхала: «Чому дорослі мають нас за нерозумних?» І герцогиня, дарма що найстатечніша з усіх герцогинь, весело підморгувала принцесі.

Одного вечора, коли Алісія вже побажала таткові на добраніч, він спитав:

— Алісіє, а що сталося з чарівною кісточкою?

— Вона у мене в кишені, татусю.

— А я гадав, що ти її загубила.

— Ні, татусю.

— То, може, ти забула про неї?

— О ні, татусю.

А то якось на одного з маленьких принців, що вертався зі школи, напав страшнючий сусідський песик. З переляку хлопець кинувся до вікна й розбив шибку рукою.

Що тут сталося! З руки малюка потекла, потекла, потекла кров. Коли сімнадцять братиків і сестричок побачили, як з руки в нього тече, тече, тече кров, вони заверещали так, що самі полякалися свого крику.

Та принцеса Алісія одному за одним позатуляла їм ротики й попросила заспокоїтися заради хворої мами. Потім налила холодної води у велику миску, промила поранену руку малого принца й перевірила, чи немає в рані скалочок. А тоді вона попросила двох найсильніших малюків принести королівську торбу з ганчір’ям.

— Я трошечки помудрую, покрою і зшию перев’язку, — сказала вона.

Малюки притягли королівську торбу з ганчір’ям, принцеса Алісія взяла голку, нитку і почала мудрувати, кроїти й шити. А коли рука малого принца була перев’язана, Алісія побачила, що тато заглядає до кімнати.

— Алісіє,— сказав король, — що ти робила?

— Я, татусю, мудрувала, кроїла і шила.

— А де чарівна кісточка?

— У мене в кишені.

— Я думав, що ти її загубила.

— Ні, татусю.

— А може, ти забула про неї?

— О ні, татусю.

Після цієї розмови принцеса знов побігла нагору до герцогині й розповіла їй на вушко про те, що сталося, і герцогиня труснула своїми білими, як льон, кучерями й засміялася рожевими вустоньками.

Ну, а іншого разу скоїлося ще й таке: немовля впало й забилось об камінні гратки. Сімнадцять принців і принцес уже звикли забиватись об гратки, але немовля до цього ще не звикло і набило собі чималого синця під очком.

А все через куховарку, що втекла уранці зі своїм коханим — струнким і веселим солдатом. Принцесі Алісії довелось надягти на себе величезний фартух, самій чистити ріпу на юшку та ще й бавити немовля, посадивши його собі на коліна.

Ото галас учинився! Сімнадцять малих принців і принцес заплакали, захлипали, заголосили. Навіть Алісія шморгнула носом, але зразу ж оговталась і наказала всім замовкнути, щоб королеві, яка вже потроху видужувала, та не стало гірше.

— Гей ви, мавпенята, ану цитьте! — гримнула вона, а тоді уважно оглянула немовля. Переконавшись, що воно нічого собі не зламало, взяла холодну праску і приклала до біднесенького очка, і незабаром мале вже спало у неї на руках.

Тоді Алісія сказала сімнадцятьом принцам і принцесам:

— Як я його покладу, воно прокинеться і заплаче. Хочете бути кухарями?

Діти на радощах застрибали й почали робити собі кухарські ковпаки із старих газет.

Кожному принцеса Алісія дала завдання. Першому загадала тримати сільничку, друге тримало ячну крупу, третє — приправи, четверте — ріпу, п’яте — моркву, шосте — цибулину, і так незабаром усі стали кухарями, всі метушилися, щось робили, а Алісія сиділа посеред кухні в грубому фартусі й колисала дитину.

Через якийсь час юшка була готова, і мале прокинулося таке веселе — от ніби нічого й не сталося. Тоді