Пригоди барона Мюнхаузена - Рудольф Еріх Распе

у нього струнке дерево! Я відразу ж подумав, що дерево це виросло з тієї маленької кісточки, яка торік послужила мені за кулю. Цього разу мені не бракувало набоїв. Я прицілився, вистрелив — і олень мертвий упав на землю. Отож я з одного пострілу відразу дістав і печеню, і компот з вишень, бо дерево було вкрите великими, спілими вишнями.

Мушу признатись, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя.

ВОВК НАВИВОРІТ

Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав у таку хвилину, коли був неозброєний і безпорадний.

Іду якось лісом, а назустріч мені — вовчище. Роззявив пащу і просто на мене.

Що робити? Тікати? Але вовк уже накинувся на мене, звалив і ось-ось перегризе мені горлянку. Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я рішучий, кмітливий і хоробрий. Не гаючи й хвилини, я застромив кулака вовкові в пащу і, щоб він не одкусив мені руки, засував її дедалі глибше. Вовк люто дивився на мене. Очі йому горіли з люті. Але я знав, що коли витягну руку, він розірве мене на шматочки, і тому безстрашно засував її далі й далі. І раптом мені блиснула чудова думка: я захопив його нутрощі, добре шарпнув — і вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт!

Певно, що після такої операції він мертвий упав до моїх ніг. Я пошив з його шкури прекрасну теплу куртку і, коли ви мені не вірите, охоче її вам покажу.

СКАЖЕНА ШУБА

З рештою, в моєму житті бували випадки і страшніші, ніж зустріч з вовками.

Одного разу погнався за мною скажений собака.

Я чимдуж подався від нього навтіки.

Але на плечах у мене була важка шуба, яка заважала мені бігти.

Я скинув її на бігу, вскочив у будинок і причинив за собою двері. Шуба так і лишилася на вулиці.

Скажений пес кинувся на неї і почав люто її кусати. Мій слуга вискочив з будинку, схопив шубу і повісив її у тій шафі, де висів мій одяг.

Другого дня рано-вранці забігає в мою спальню і перелякано гукає:

— Вставайте, вставайте! Ваша шуба сказилася!

Я зірвався з ліжка, відчиняю шафу — і що ж я бачу?! Весь мій одяг подертий на клапті!

Слуга казав правду: моя бідолашна шуба сказилася, бо вчора її покусав скажений пес.

Шуба люто накинулась на мій новий мундир, і від нього тільки клаптики полетіли.

Я схопив пістолет і вистрелив.

Скажена шуба вмить угамувалася. Тоді я наказав своїм слугам зв'язати її і повісити в окремій шафі.

Відтоді вона вже нікого не кусала, і я одягався в неї без ніякого страху.

ВОСЬМИНОГИЙ ЗАЄЦЬ

Так, чимало дивовижних пригод трапилося зі мною в Росії

Якось я гнався за незвичайним зайцем.

Заєць був навдивовижу прудкий. Знай скаче вперед — хоч би тобі раз присів спочити.

Два дні я ганявся за ним, не злазячи з сідла, і ніяк не міг наздогнати.

Третього дня мені таки пощастило підстрелити цього клятого зайця.

Тільки-но він упав на траву, я скочив з коня і почав розглядати здобич.

Уявіть собі моє здивування, коли я побачив, що у цього зайця, крім його звичайних ніг, були ще й запасні. У нього було чотири ноги на животі і чотири на спині!

Атож, на спині в нього були чудові, міцні ноги! Коли нижні ноги в нього стомлювались, він перевертався на спину, голічерева, і далі біг на запасних ногах.

Не диво, що я, мов очманілий, три доби ганявся за ним!

ЧАРІВНА КУРТКА

На жаль, доганяючи восьминогого зайця, моя вірна собака так стомилася від триденної гонитви, що впала на землю і за годину померла.

Я мало не заплакав з жалю і, щоб зберегти пам'ять про свою улюбленицю, наказав пошити собі з її шкури мисливську куртку.

Відтоді мені вже не потрібні ні рушниця, ні собаки.

Щоразу, коли я буваю в лісі, моя куртка так і тягне мене туди, де сховався вовк чи заєць.

Коли я наближаюся до дичини на відстань пострілу, від куртки одривається ґудзик і, мов куля, летить просто у звіра. Звір падає на місці, вбитий дивовижним ґудзиком.

Ця куртка й зараз на мені.

Ви, здається, мені не вірите, ви посміхаєтесь? Але погляньте-но сюди, і ви переконаєтесь, що я кажу вам чистісіньку правду: хіба ви не бачите на власні очі, що тепер на моїй куртці залишилося тільки два гудзики? Коли я знов ітиму на полювання, я пришию до неї дюжин зо три.

Ото заздритимуть мені інші мисливці!

КІНЬ НА СТОЛІ

Здається, я ще нічого не розповідав вам про своїх коней?

Тим часом у мене й з ними траплялося чимало дивовижних пригод.

Було це в Литві. Я гостював у приятеля, який страх любив коней.

І ось, коли він показував гостям свого найкращого коня, яким найдужче пишався, кінь зірвався з вуздечки, збив з ніг чотирьох конюхів і помчав двором, як навіжений. Усі з переляку розбіглися.

Не знайшлося жодного сміливця, що зважився б підступити до розлюченої тварини.

Тільки я не розгубився, бо, наділений великою хоробрістю, змалку вмію загнуздувати найдикіших коней.

Я миттю скочив коневі на спину і враз приборкав його. Відчувши мою міцну руку, він одразу скорився мені, наче мала дитина. З тріумфом об'їхав я увесь двір, і раптом мені закортіло показати свою вправність дамам, що сиділи за чайним столом.

Як же це зробити?

Дуже просто! Я спрямував коня до вікна і, як вихор, влетів до їдальні.

Жінки спершу дуже полякались. Але я змусив коня вискочити на чайний стіл і так спритно прогарцював серед чарок і чашок, що не розбив ані чарочки, ані найменшого блюдця.

Це дуже сподобалося дамам; вони почали сміятися і плескати в долоні, а мій приятель, зачарований моєю нечуваною спритністю, просив мене взяти цього чудового коня в подарунок.

Я дуже зрадів такому подарункові, бо збирався на війну і давно підшукував собі скакуна.

За годину я вже мчав на новому коні в напрямі Туреччини, де саме точилися жорстокі бої.

ПІВКОНЯ

В боях я, звісно, відзначався одчайдушною хоробрістю і попереду всіх налітав на ворога.

Якось після гарячої битви з турками захопили ми ворожу фортецю. Я перший удерся в неї і, прогнавши з фортеці всіх турків, під'їхав до колодязя — напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитися. Минуло кілька годин, а