Чарівник Смарагдового міста - Олександр Мелентійович Волков
Страшило почав так ретельно думати, що голки й шпильки полізли із його голови.
— Треба викликати Летючих Мавп! — нарешті вирішив він. — Нехай вони перенесуть тебе на батьківщину!
— Браво, браво! — загукала Еллі. — Я зовсім про них забула…
Вона принесла Золоту Шапку, наділа її і промовила чарівні слова. Крізь відчинені вікна до зали увірвалась зграя Летючих Мавп.
— Чого бажаєте, володарко Золотої Шапки? — спитав вожак.
— Перенесіть нас з Тотошком через гори й доставте до Канзасу.
Уорра похитав головою:
— Канзас за межами країни Гудвіна. Ми не можемо летіти туди. Шкода, адже ти марно витратила друге чаклунство Золотої Шапки.
Уорра вклонився, і зграя з шумом щезла.
Еллі була у відчаї. Страшило знову став думати, і голова його роздулася від напруження. Еллі навіть злякалася за нього.
— Покличте Солдата! — наказав Страшило.
Дін Гіор з острахом увійшов до тронної зали, де ніколи не бував за часів Гудвіна. У нього запитали поради.
— Лише Гудвін знав, як перебратися через гори, — відповів Солдат. — Але, гадаю, Еллі допоможе добра чарівниця Стелла із Рожевої країни. Вона наймогутніша серед чарівниць цієї країни: лише їй відома таємниця вічної юності. Хоча дорога в її країну нелегка, я раджу все ж таки звернутися до Стелли.
Солдат поштиво вклонився правителю і вийшов.
— Еллі доведеться вирушити у Рожеву країну. Бо якщо вона залишиться тут, то вже ніколи не потрапить до Канзасу. Смарагдове місто — це не Канзас, а Канзас — не Смарагдове місто, — заявив Страшило.
Решта мовчала, приголомшена мудрістю його слів.
— Я піду разом з Еллі, — раптом сказав Лев. — Мені набридло місто. Я дикий звір і нудьгую за лісами. До того ж і Еллі треба захистити під час подорожі.
— Золоті слова! — вигукнув Залізний Дроворуб. — Піду гострити свою сокиру: вона, здається, затупилася.
Еллі радісно кинулася до Дроворуба.
— Виступаємо завтра вранці! — сказав Страшило.
— Що? І ти йдеш?! — вигукнули всі вражено. — А Смарагдове місто?
— Почекає на моє повернення! — спокійно мовив Страшило. — Без Еллі я й досі стирчав би на кілку у пшеничному полі й лякав би вороння. Без Еллі я не одержав би свого чудового мозку. Без Еллі я не став би правителем Смарагдового міста. І якщо після цього я кинув би Еллі у біді, то ви, друзі мої, могли б назвати Страшила невдячним і мали б рацію!
Новий мозок зробив Страшила красномовним. Еллі щиро подякувала друзям.
— Завтра, завтра у похід! — весело оголосила вона.
— Ей-гей-гей-го! Завтра, завтра у похід! — заспівав Страшило і, боязко озирнувшись, затулив собі рота: він був правителем Смарагдового міста, і йому не гоже було втрачати свою гідність.
Правити містом до свого повернення Страшило призначив Солдата. Дін Гіор негайно всівся на троні й запевнив Страшила, що під час його відсутності справи у місті йтимуть якнайкраще, бо він, Солдат, «є полишить свого поста ні на хвилину, навіть їсти й спати буде на троні. Таким чином нікому не вдасться захопити владу, доки правитель мандруватиме.
Рано-вранці Еллі та її друзі підійшли до міських воріт. Фарамант здивувався, що вони знову вирушають у далеку та небезпечну подорож.
— Ви наш правитель, — сказав він Страшилові, — і маєте повернутися якнайшвидше.
— Мені треба відправити Еллі до Канзасу, — поважно відповів Страшило. — Передайте вітання моїм підданим, і нехай не турбуються: мене неможливо поранити, я повернусь неушкодженим.
Еллі тепло попрощалася з Вартовим Брами, який зняв з усіх «окуляри, й подорожні рушили на південь. Погода була чудова, навколо простягалася прекрасна країна, і всі були у гарному настрої.
Еллі сподівалася, що Стелла поверне її до Канзасу; Тотошко вголос мріяв про те, як він розправиться з хвальком Гектором; Страшило й Дроворуб раділи, що допомагають Еллі; Лев втішався усвідомленням своєї сміливості і з нетерпінням чекав зустрічі зі звірами, аби довести, що він — їхній цар.
Відійшовши на далеку відстань, подорожні востаннє озирнулися на башти Смарагдового міста.
— А Гудвін був не таким уже й поганим чарівником, — сказав Залізний Дроворуб.
— Ще б пак! — погодився Страшило. — Зумів же він дати мені мозок! Та ще й який гострий мозок!
— Якби він випив трохи сміливості, яку приготував для мене, то став би людиною хоч куди! — сказав Лев.
Еллі мовчала. Гудвін не виконав своєї обіцянки перенести її до Канзасу, але дівчинка не звинувачувала його. Він зробив усе, що зміг, і не його провина, що задум не вдалося здійснити. Адже Гудвін сам визнав, що він не був чарівником.
ПОВІНЬ
ілька днів мандрівники прямували на південь. Усе рідше й рідше траплялися ферми і нарешті зовсім зникли. Навкруги до самого обрію пролягав степ. Навіть дичини було мало у цих пустельних місцях, і Левові доводилося ночами довгенько полювати на здобич. Тотошко не міг у таких тривалих прогулянках супроводжувати Лева, але той, повертаючись, завжди приносив приятелю шматок м'яса в зубах.Подорожніх труднощі не бентежили. Вони йшли тільки вперед та вперед.
Одного разу опівдні їх зупинила широка річка з низенькими берегами та вербами, єдина велика річка у Чарівній країні. Та сама річка, де колись скоїлося лихо зі Страшилом, проте наші герої цього не знали. Вони спантеличено перезирнулися.
— Майструватимемо пліт? — спитав Залізний Дроворуб.
Страшило кисло скривився: він не забув пригоди з жердиною по дорозі до Смарагдового міста.
— Краще б нас перенесли Летючі Мавпи, — пробурчав він. — Якщо я знову захрясну посеред річки, то рятувати мене нікому: тут чорногузів немає.
Та Еллі не погодилась. Вона не бажала втрачати останній чар Золотої Шапки: адже невідомо, які ще труднощі ждуть попереду і як їх зустріне Стелла.
Залізний Дроворуб зробив до вечора пліт, і компанія почала переправлятися через річку. Страшило орудував жердиною обережно, тримаючись якнайдалі від краю. Зате Залізний Дроворуб працював щосили. Річка виявилася мілководною й тихою; подорожні подолали її благополучно і вийшли на плаский похмурий берег.
— Яке нудне місце! — заявив Лев, зморщивши носа.
— Та й переночувати ніде, — мовила Еллі. — Ходімо вперед.
Подорожні не зробили й тисячі кроків, як шлях їм знову перетнула річка. Виявилось, що вони на острові.
— Кепські справи! — сказав Страшило. — Дуже кепські! Доведеться викликати Летючих Мавп, пікапу, трикапу!
Та Еллі, розраховуючи вранці обпливти острів на плоту, вирішила переночувати тут, бо вже було пізно. Назбирали сухої трави й зробили для неї пристойну постіль. Повечерявши, Еллі вклалася спати під надійною охороною друзів. Лев і Тотошко мусили обійтися без вечері, та вони змирилися з
