Чарівник Смарагдового міста - Олександр Мелентійович Волков
— Як на мене, ви погана людина, — мовила Еллі.
— Ой, ні, дитя моє! Я не погана людина, але досить кепський чарівник!
— Виходить, ви не обдаруєте мене мозком? — застогнавши, запитав Страшило.
— Навіщо вам мозок? Судячи з того, що я про вас знаю, ваші міркування не гірші, ніж у будь-якої людини з мозком, — полестив Страшилові Гудвін.
— Може, й так, — заперечив той, — а все ж таки без мозку я буду нещасніший.
Гудвін уважно подивився на нього.
— А ви знаєте, що таке мозок? — запитав він.
— Ні, — зізнався Страшило, — не маю уявлення, як він виглядає!
— Гаразд! Приходьте до мене завтра, і я наповню вашу голову першосортним мозком. Але ви самі маєте навчитися користуватися ним.
— О, я навчуся! — радісно вигукнув Страшило. — Даю вам слово, що навчусь! Е-ге-гей-го! Незабаром я матиму мозок! — пританцьовуючи, заспівав ощасливлений Страшило.
Гудвін з посмішкою дивився на нього.
— А як щодо сміливості? — боязко затнувся Лев.
— Ви сміливий звір! — відповів Гудвін. Вам лише бракує віри у себе. До того ж кожна жива істота боїться небезпеки, а сміливість у тому, щоб побороти боязкість. Ви свою боязкість вмієте долати.
— А ви дайте мені таку сміливість, — вперто правив Лев, — щоб я нічого не боявся.
— Добре, — лукаво усміхнувшись, сказав Гудвін. — Приходьте завтра, і ви її матимете.
— А вона у вас кипить у горщику під золотою покришкою? — поцікавився Страшило.
— Майже вгадали. Хто вам це сказав? — здивувався Гудвін.
— Фермер по дорозі до Смарагдового міста.
— Він добре розуміється у моїх справах, — коротко зауважив Гудвін.
— А мені ви дасте серце? — запитав Залізний Дроворуб.
— Серце робить багатьох людей безталанними, — мовив Гудвін. — Не така вже й значна перевага — мати серце.
— Про це можна сперечатися, — рішуче заперечив Залізний Дроворуб. — Я всі нещастя зустріну покірно, якщо в мене буде серце.
— Добре. Завтра ви матимете серце. Все ж таки я стільки років був чарівником, що важко було чогось не навчитися.
— А як щодо мого повернення до Канзасу? — запитала Еллі, страшенно хвилюючись.
— Ох, дитя моє! Це дуже складно. Але дай мені кілька днів строку, й, можливо, мені поталанить переправити тебе до Канзасу…
— У вас це вийде, обов'язково вийде! — радісно вигукнула Еллі. — Адже у чарівній книзі Вілліни сказано, що «я повернусь додому, якщо допоможу трьом створінням у здійсненні їхніх найзаповітніших бажань.
— Напевне, так і станеться, — погодився Гудвін і повчально додав. — Чарівним книжкам треба вірити. А тепер, друзі мої, йдіть, і почувайтеся у моєму палаці, як вдома. Ми бачитимемося з вами щодня. Але нікому не розголошуйте ані слова про те, що я — Обманщик.
Друзі залишили тронну залу Гудвіна задоволеними, а Еллі — з надією, що Великий і Жахливий Обманщик поверне її до Канзасу.
ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ
ЧУДОВЕ МИСТЕЦТВО ВЕЛИКОГО ОБМАНЩИКА
ранці Страшило пішов до Гудвіна по мозок.— Друзі мої! — вигукнув він. — Коли я повернусь, то буду схожий на всіх людей!
— Я люблю тебе й такого, — щиро мовила дівчинка.
— Це дуже добре. Але побачиш, яким буду я, коли глибокі думки снуватимуть у моєму мозку!
Чарівник зустрів Страшила привітно.
— Ви не розгніваєтесь, мій друже, якщо я зніму з вас голову? — запитав він. — Мені ж треба напхати її мозком.
— О, будь ласка, не соромтеся! — весело відповів Страшило. — Знімайте її і тримайте в себе, скільки бажаєте. Я не відчуватиму від цього ніякої незручності.
Гудвін зняв голову Страшила й замінив солому на вузлик з висівками, змішаними з голками та шпильками. Потім прикріпив голову до тулуба Страшила й поздоровив його з мозком.
— Тепер ви розумна людина, — у вас новий мозок найвищого гатунку.
Страшило гаряче подякував Гудвіна й поспішив до друзів. Еллі дивилась на нього з цікавістю. Голова Страшила роздулась, з неї стирчали голки та шпильки.
— Як ти себе почуваєш? — турботливо спитала Еллі.
— Я відчуваю себе мудрим! — гордо відповів Страшило. — Мені б лише навчитися користуватися моїм новим мозком, і я стану славнозвісною людиною!
— А чому із твого мозку стирчать голки? — спитав Залізний Дроворуб.
— Це доказ гостроти його розуму, — здогадався Полохливий Лев.
Побачивши Страшила таким щасливим, Залізний Дроворуб з надією подався до Гудвіна.
— Мені доведеться прорізати у ваших грудях дірку, щоб установити серце, — попередив Гудвін.
— Я до ваших послуг, — відповів Залізний Дроворуб. — Ріжте, де хочете.
Гудвін пробив у грудях Дроворуба невеличкий отвір і показав йому красиве шовкове серце, напхане тирсою.
— Подобається вам?
— Воно чудове! А чи це красиве серце ласкаве, чи зможе воно любити?
— О, не турбуйтесь! — відповів Гудвін. — З таким серцем ви будете найчутливішою людиною на землі!
Серце було встановлено, отвір запаяно, і Залізний Дроворуб, радісний, повернувся до друзів.
— О, який я щасливий, любі мої друзі! — голосно вигукнув Дроворуб. — Серце б'ється у моїх грудях, як і раніше. Навіть дужче. При кожному кроці я відчуваю, як воно стукає у моїх грудях! І знаєте що? Воно значно ніжніше від того серця, яке було у мене раніше! Мене переповнює любов і ніжність!
До тронної зали увійшов Лев.
— Я прийшов по сміливість, — нерішуче мовив він, переступаючи з лапи на лапу.
— Хвилинку! — сказав Гудвін. Він дістав із шафи пляшку і вилив з неї якусь суміш у золотий таріль. — Ви повинні оце випити!
То був шипучий квас з домішкою валеріани. Запах не зовсім сподобався Левові.
— Що це? — недовірливо запитав він.
— Це сміливість. Її місце — тільки в нутрі, і вам треба її проковтнути.
Лев скривився, але випив рідину і навіть вилизав таріль.
— О, я вже роблюся дужим! Хоробрість заструмувала по моїх жилах і переповнює серце! — заревів він у захваті. — Вдячний вам, о, який я вам вдячний, Великий Чарівнику! — І Лев помчав до друзів…
Для Еллі потяглися сумні дні чекання. Побачивши, що три заповітних бажання її друзів здійснились, вона ще гарячіше прагнула повернутися до Канзасу. Цілісінькі дні маленька компанія проводила у розмовах.
Страшило запевняв, що у нього в голові ворушаться чудові думки; на жаль, він не може їх висловити, бо вони зрозумілі лише йому.
Залізний Дроворуб розповідав, як йому приємно відчувати биття серця під час ходи. Він почувався щасливим.
А
