Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба - Лаймен Френк Баум
— Ну, якщо Бляшаному Лісорубові вдасться зробити з цього краму такого літуна, що й сам полетить, і нас забере звідси, то я навіть не знаю, як тоді нам його величати.
Сам же Лісоруб спочатку був не дуже впевнений в успіхові цієї справи, аж ось він нарешті потер собі чоло клаптиком замші й узявся до роботи.
— Вимога найперша і найголовніша, — промовив він, — тіло, достатньо велике, щоб на ньому могли розміститися всі ми. Найбільше з того, що ми маємо, — оцей диван, от із нього ми й зробимо тіло. Але якщо літун хоч трохи нахилиться вбік, ми попадаємо з нього на землю.
— То, може, взяти два дивани? — запитав Чіп. — Унизу є ще один, такий самісінький.
— Дуже добре! — зрадів Бляшаний Лісоруб. — Негайно несіть другий диван.
Хлопець і стрибуха, добряче впрівши, випхали на дах другий диван і поставили його біля першого так, що вийшло сидіння, оточене, немов бортами, спинками та бильцями.
— Краса! — вигукнув Солом’яник. — Тепер у такому гніздечку можна нічого не боятися!
Вони міцно скріпили дивани линвами та білизняним мотуззям, а там, де мав бути передок, Бляшаний Лісоруб прикріпив голову Блазнюка.
— Це щоб знати, де в цього літуна перед, а де зад, — пояснив він, страх як вдоволений своєю вигадкою. — Якщо уважно придивитися до Блазнюка, побачите, що він дуже схожий на носову фігуру. А оце величезне листя, за яке мені світить сім страт, буде нам замість крил.
— А вони витримають? — недовірливо запитав Чіп.
— Мають витримати, бо це найміцніше з усього, що тут є, — заспокоїв його Лісоруб. — Може, вони й не дуже пасують нашому літунові, але зараз нам не до забаганок.
І він взявся прилаштовувати до тіла величезні листки — по два з кожного боку.
— Літун уже готовий, треба тільки оживити його, — сказав, зрадівши, Брошковий Жук.
— Хвилинку! — гукнув Джек. — А як же моя щітка?
— Навіщо вона тут? — здивувався Солом’яник.
— А зробімо з неї хвіст, — запропонував Джек. — Бо що то за літун без хвоста?
— Гм! — стенув плечима Бляшаний Лісоруб. — Не розумію, нащо тут хвіст? Ми ж не робимо звіра, рибу чи птаха. Літун для того, щоб на ньому літати, от і все.
— Хтозна, може, коли літун оживе, хвіст знадобиться йому для віражів, — припустив Солом’яник. — Якщо йому судилося літати, то й робитиме він це найрадше по-пташиному, а всім птахам, як я бачив, хвіст править за кермо.
— Добре, хвіст то й хвіст, — погодився Лісоруб і міцно прикріпив мітлу до тіла.
Коли літун був закінчений, Чіп вийняв із кишені стару перцівничку.
— Нівроку вийшов, — розгублено промовив хлопець, оглядаючи літуна. — Не знаю, чи вистачить решти того порошку, щоб його оживити. Вже постараюся, щоб вистачило.
— На крила сип, не шкодуй, — попросив Лісоруб, — бо в них уся наша сила.
— І про голову не забудь! — докинув Брошковий Жук.
— І хвіст! — додав і собі страхопуд Джек.
— Цить! — гукнув Чіп, уже починаючи нервуватися. — Я маю вимовити заклинання, тому не заважайте!
І він почав обережно, крихта за крихтою, посипати літуна дорогоцінним порошком. Спочатку він укрив тоненьким шаром усі чотири крила, потім пройшовся по диванах і тоненько посипав мітлу.
— Голова, голова! Благаю, не забудь про голову! — занепокоївся Брошковий Жук.
— Порошку вже майже не залишилося, — сказав Чіп, оглянувши перцівничку. — І здається мені, що ноги значно важливіші за голову.
— Ні! — палко заперечив Солом’яник. — Усе живе мусить мати голову, аби було чим думати, а літун літатиме в небі, а не бігатиме по землі, тож кому яке діло, матиме він живі ноги чи не матиме.
Чіп погодився із Солом’яником і висипав рештки порошку Блазнюкові на голову.
— А тепер, — попросив він, — усі сидіть тихенько, а я тим часом вимовлю заклинання!
Чіп якось чув, як промовляла заклинання баба Момбі, а потім і сам оживляв Дров’яну Козлу, тож він швиденько промовив три магічних фрази, не забуваючи й про жести, що супроводжували кожну з них. Збоку це виглядало дуже урочисто і серйозно.
Коли він закінчив вимовляти заклинання, Блазнюк здригнувся всім тілом, пронизливо, по-звіриному, закричав і змахнув усіма чотирма крилами.
Якби Чіп не схопився за комин, його змело би з даху дужим вітром, що його здійняли велетенські крила. Повітряний струмінь підхопив легенького Солом’яника, підкинув його вгору, та Чіп зловив його за ногу і так тримав. Брошковий Жук відразу гупнув долічерева на дах, тож його не треба було рятувати, а страхопуда Джека чіпко тримав Бляшаний Лісоруб, що був важкий і не боявся вітру, аж допоки все не вщухло. А Дров’яну Козлу перекинуло на спину, і тепер вона лежала, безпорадно розмахуючи ногами.
Поки всі намагалися втриматися на даху, літун повільно відірвався від даху і став підійматися в повітря.
— Стій! Назад! — закричав переляканий Чіп, однією рукою тримаючись за комин, а другою — за Солом’яникову ногу. — Чуєш, негайно ж повернися назад!
Як добре, що мудрий Солом’яник підказав оживляти не ноги, а літунову голову. Блазнюк піднявся вже доволі височенько, але, почувши Чіпів голос, він повернув голову на звук і став повільно розвертатися, щоб було видно палацовий дах.
— Повертайся назад! — знову гукнув Чіп.
І Блазнюк послухався хлопця. Поважно, велично махнувши чотирма крилами, літун приземлився на дах і завмер.
18 розділУ Воронячому гнізді
— Дуже дивне відчуття, — заговорив Блазнюк писклявим голосом, що так не пасував до його велетенського тіла, — такого зі мною ще ніколи не було.
А останнє, що я можу пригадати, — це оглушливий гуркіт, коли я йшов лісом. Той гуркіт, мабуть, мене вбив, а потім не було