Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба - Лаймен Френк Баум

— Більше ніщо не вказує на те, що я король, — мовив Солом’яник. — І я дуже радий, що спекався цього тягаря. Ця корона дісталася мені від Чарівника Оза, а він колись відвоював її у короля Пасторії. Тепер на неї поклала око Жинжур, тож я щиро сподіваюся, що ця корона не додасть їй головного болю.

— Дуже гарна думка, — сказав Бляшаний Лісоруб, схвально киваючи.

— А тепер помовчте, щоб не заважати мені думати, — попросив Солом’яник, зручніше всівшись на троні.

Друзі відразу принишкли, щоб Солом’яник міг спокійно подумати: всі щиро вірили в неабияку силу його розуму.

Минуло зовсім трохи часу, хоча друзям здавалося, що вже минула вічність, коли Солом’яник випростався, обвів усіх якимось дивним поглядом і сказав:

— Сьогодні мені як ніколи добре думається, і це мене дуже тішить. А тепер послухайте, що я скажу! Якщо ми спробуємо втекти через один із палацових виходів, це буде пряма дорога в неволю. Тому, якщо всі земні шляхи перерізані, нам залишається тільки одне: втікати повітрям!

Він витримав паузу, щоб усі належно оцінили його пропозицію, та ці слова не справили жодного враження на ошелешених, розгублених Солом’яникових слухачів.

— Великий Оз покинув Смарагдове місто, скориставшись повітряною кулею, — вів далі Солом’яник. — Так, ми не знаємо, як роблять повітряні кулі. Але ми знаємо, що все, здатне здійнятися в повітря, без труднощів підійме й нас. І тому я пропоную такий вихід: мій друг Бляшаний Лісоруб, майстер на всі руки, збудує літуна з потужними крилами. Чіп оживить його своїм чарівним порошком, а тоді ми всі сядемо на нього та й полетимо звідси.

— Браво! — вигукнув Бляшаний Лісоруб.

— Мені б таку голову! — пробурмотів страхопуд Джек.

— Справді блискуча пропозиція! — похвалив Солом’яника Освічений Брошковий Жук.

— Я знаю, ми це зробимо, — впевнено заявив Чіп. — Я хотів сказати, якщо Бляшаний Лісоруб збудує цього літуна.

— Я зроблю все, що від мене залежить, — весело озвався Бляшаний Лісоруб. — А як уже бути до кінця чесним, то якщо я беруся за якусь справу, то майже завжди доводжу її до кінця. Ось тільки щоб отой літун нормально злетів у небо, складати його треба на даху.

— Маєш рацію, — погодився з ним Солом’яник.

— Тоді розійдімося палацом, — запропонував далі Бляшаний Лісоруб, — позносимо на дах усе, що трапиться, і я візьмуся до роботи.

Аж тут озвався страхопуд:

— А чи можна було би спершу зняти мене з цієї Козли і приробити другу ногу, щоб я зміг ходити. Бо в такому стані я ні вам не допоможу, ні собі ради не дам.

Бляшаний Лісоруб порубав стіл із червоного дерева, що стояв посеред тронної зали, взяв одну чудово вирізьблену ніжку й припасував її до Джекового тіла, чим страхопуд неабияк запишався.

— Чудасія та й годі, — казав він, спостерігаючи за роботою Лісоруба. — Хто б міг подумати, що найціннішою і найгарнішою частиною мого тіла стане ліва нога.

— Це ще одна підстава вважати тебе незвичайним, — промовив Солом’яник, — а якщо тобі цікава моя думка, то знай: якщо в цьому житті й варто кимось пишатися, то це тими, хто має в собі якусь дивовижу. Бо таких, хто нічим не вирізняється, — як листя на дереві, так і живуть вони собі непомітно аж до смерті.

— Слова, гідні філософа! — вигукнув Брошковий Жук, разом із Бляшаним Лісорубом допомагаючи страхопудові звестися на ноги.

— Як ти тепер почуваєшся? — поцікавився Чіп у страхопуда, котрий притупував новою ногою, випробовуючи її на міцність.

— Як новенький! — бадьоро відповів Джек. — Ось тепер я можу допомогти вам готуватися до втечі.

— Що ж, берімося до роботи, — діловито мовив Солом’яник.

І друзі, радісінькі, що врешті можуть щось зробити заради власного визволення, розбрелися палацом у пошуках матеріалів для свого літуна.

Коли друзі зібралися на даху, поприносивши, хто що знайшов, знахідки ці виявилися дуже різними.

Ніхто не знав, що слід шукати, тож кожен притягнув те, що він уважав за потрібне.

Брошковий Жук приніс голову Блазнюка з великими розлогими рогами, яку він зняв зі стіни над каміном в одному з широченних передпокоїв. Обережно, неймовірними зусиллями він випхав її сходами на дах. Блазнюк скидався на лося, відрізняючись від нього лише зухвало задертим носом і бородою, мов у цапа. Чому Брошковий Жук вибрав саме цю голову, він і сам не знав, сказав тільки, що вона його зацікавила.

Чіп із Дров’яною Козлою притарабанили на дах диван — старомодний, із високою спинкою та бильцями. Він був такий тяжкий, що Чіп, виперши його нагору, страшенно захекався і ледве дихав.

Страхопуд Джек притягнув мітлу — перше, що потрапило йому на очі. Солом’яник прийшов із цілим оберемком білизняних мотузок та линв, які познаходив на задвірку, а підіймаючись по сходах, примудрився заплутатися в ньому, та й покотився дахом, мов мішок, і якби не Чіп, то загримів би на землю.

Останнім прийшов Бляшаний Лісоруб. Він теж побував на задньому дворі й розжився там чотирма великими віялоподібними листками з величезної пальми, гордості всіх городян.

— Лісорубе, друже мій! — розпачливо гукнув Солом’яник, побачивши, що накоїв Лісоруб. — У Смарагдовому місті немає більшого злочину, ніж пошкодити цю пальму. Якщо я нічого не плутаю, особу, звинувачену в обтинанні листя з королівської пальми, засуджують до семи смертних кар і пожиттєвого ув’язнення.

— Після бійки кулаками не махають, — стенув плечима Бляшаний Лісоруб і кинув на дах величезне листя. — Зате ми маємо ще одну причину тікати звідси геть. А тепер показуйте, із чого я робитиму наш апарат.

Усі з великим сумнівом подивилися на купу всякої всячини, знесеної на палацовий дах,