Альфонс Цiттербаке - Герхард Хольц-Баумерт

-- Проведемо над цим деревом, -- дiловито сказав Бруно. -- Вилазь на дерево, мiцно прив'яжи проводку до гiлки, а далi потягнемо в нашу квартиру.

-- Гаразд, -- погодився я, хоч i не дуже менi хотiлося вилазити на дерево. Адже у мене легко наморочиться голова, i до того ж, це дерево -- не просто дерево, а слива панi Матнер.

Водночас менi так хотiлося мати таємний телефон! Тримаючи кiнець шпагату в зубах, я видерся на сливу й мiцно прив'язав його до гiлки. Знову Бруно допомагав менi порадами.

-- Здається, нiби справдi натягнуто телефонну проводку. Тепер треба тiльки слiдкувати, щоб нiхто не вiшав на неї бiлизни.

Раптом до моїх вух долинув крик панi Матнер.

-- А побий його лиха година! Цiттербаке на моїй сливi!

Я не встиг злiзти, а Бруно накивав п'ятами.

-- Менi зовсiм непотрiбнi вашi сливи, -- сказав я i залився рум'янцем.

Панi Матнер тiльки зловтiшно засмiялась:

-- А чого ж ти на сливi? Не вигадуй казочок. А сливи ж iще зеленi!

-- Та не треба менi ваших слив! Мама щойно купила в магазинi п'ять фунтiв!

-- А що ж ти тодi робиш на моєму деревi, га? -- запитала панi Матнер.

Мама радить завжди бути чесним, i я вирiшив признатись :

-- Я проводжу телефон.

Але це не заспокоїло панi Матнер. Навпаки, вона ще дужче розсердилася.

-- Телефон? -- перепитала вона. -- Не забивай менi баки своїми вигадками! Ти що, глузуєш надi мною?

В будинку стали вiдчинятися вiкна.

-- Еге ж, Цiттербаке на сливi. А в мене обiрвали агрус, -- почувся чийсь голос.

Менi хотiлося негайно обернутися в той бiк i сказати, що я взагалi не їм агрусу, а тим бiльше у своєму дворi. Обертаючись, я спiткнувся i впав додолу. Прямо пiд ноги панi Матнер. Я скочив на ноги i кинувся навтiкача. Ще почув, як панi Матнер гукнула менi вслiд:

-- Ось я розповiм твоїй матерi.

У дверях мого будинку я зустрiв Бруно.

-- Утiк, Цiттербаке?

Ох, який я був сердитий!

-- Та втiк, але ж тепер усi думатимуть, що я крав сливи. I що, як про це довiдається мама?

Та Бруно думав тiльки про телефон.

-- Проводити низом не годиться, треба спробувати горою.

-- По зовнiшнiй стiнi будинку? Дерись туди сам!

-- Навiщо дертися? Проводитимемо вiд квартири до квартири.

-- А хто нам дозволить ходити по квартирах, i що ми казатимемо людям?

-- Це я сам владнаю.

I Бруно таки все владнав.

-- У школi нам дали завдання обмiряти зовнiшню стiну будинку, -сказав вiн пановi Гонфенгайту, який живе над нами.

Той буркнув:

-- Новомоднi витiвки.

Але зайти дозволив. З вiкна пана Гопфенгайта Бруно опустив шпагат униз. Коли надворi знову все стихло, я прив'язав кiнець проводки до свого вiкна. Потiм треба було тягти проводку до сiнешнього вiкна, далi до Мiхалакiв, тодi до Штенiв i, нарештi, вниз до вiкна Бруно. Це не так просто -- передати провiд од вiкна пана Гопфенгайта до сiнешнього вiкна. Бруно знову знайшов вихiд iз становища. Менi довелося розшукати камiнця i прив'язати його до кiнця шнура.

-- Розгойдай камiнця так, щоб вiн долетiв до сiнешнього вiкна, а там я вхоплю його i прив'яжу проводку, -- сказав вiн.

Бруно висунув свою круглу голову з сiнешнього вiкна i гукнув:

-- Розгойдуй!

Я почав гойдати. Тiльки-но я добре розгойдав камiнця, коли це розчинилося вiкно панi Матнер. Вона, певно, помiтила камiнця, що саме пролiтав повз її вiкно, i спробувала його схопити. Угледiвши мене, вона крикнула:

-- Та хай його поб'є лиха година, цього Цiттербаке! Спершу вилiз на мою сливу, а тепер хоче побити менi вiкна!

Пан Мiхалак теж виглянув iз вiкна. Вiн уже почув од Бруно про обмiрювання будинку, i тому сказав панi Матнер:

-- Не чiпайте хлопцiв! Вони працюють для науки.

Панi Матнер сказала, що ми плетемо небилицi, а наша наука -- це те саме, що й краденi сливи. Ще й порадила пановi Мiхалаку займатися його власними справами.

Камiнець усе ще розгойдувався, i панi Матнер знову мало не спiймала його.

Я так розхвилювався, що випустив з рук шпагат. Камiнець ударив по сливi так, що зеленi сливи посипалися градом.

В цей день ми не встигли провести телефон, бо весь будинок тiльки й говорив, що про нас. Через цей телефон у мене була ще й не зовсiм приємна розмова з мамою.

Наступного дня у нас вийшло. Ми провели проводку до вiкна Штенiв, а тодi вниз до вiкна Бруно.

-- От i все, Цiттербаке, -- сказав Бруно.

-- Так, все готово, -- сказав я.

-- Все гаразд, -- сказав Бруно (звiсно, у нього не було прикрощiв, вiн полишив їх менi). -- Все гаразд, Альфi. Отепер ми як слiд поговоримо по телефону.

I ми розiйшлися по своїх кiмнатах. Я взяв кришечку i притулив до вуха, але нiчого не було чути. Прочекав двi години, а тодi пiшов до Бруно. Його мама сказала, що вiн давно пiшов грати в футбол. Сердитий, побiг я до нього. Бруно саме забив гол.

-- Чому ти не подзвонив? -- запитав я.

А вiн:

-- Зараз у мене часу нема, але менi здається, з проводкою не все гаразд. Перевiр ще раз.

Я перекривив його.

-- З мене досить, не хочу бути злодiєм, що краде сливи, i не хочу обдурювати пана Гопфенгайта.

Бруно побачив, що я розгнiвався, i полагiднiшав.

-- Подзвоню тобi сьогоднi ввечерi, -- сказав вiн. -- А ти щоб вiдповiв менi росiйською.

-- Гаразд, -- великодушно погодився я. -- Тричi пошкрябаєш.

Ввечерi знову нiчого не було чути. Я вiдчинив вiкно i крикнув через двiр:

-- Бруно, ти подзвониш нарештi?

Його вiкно було за деревами. Аж ось i вiн обiзвався до мене:

-- Ти здурiв, чи що? Дзвоню тобi вже чверть години, а ти мовчиш!

-- Перевiряй проводку