Озма з країни Оз - Лаймен Френк Баум

— Але ж у палаці, крім них, більш немає пурпурових прикрас, — сказав Лакей.

— Зате є багато інших кольорів, і пурпурові розставлені по всіх покоях, крім того вони всі різні за подобою і величиною. Будь певен, Лакею, їм ніколи не спаде на думку вибирати пурпурові прикраси.

Біліна, що сиділа під троном, уважно слухала всю цю розмову й тепер тихенько засокотіла сама до себе, почувши, як Король розкриває свою таємницю.

— Однаково по-дурному ви ризикуєте, — бурчав і далі Лакей. — А ще дурніше те, що ви всіх людей з Озу обернули в зелені оздоби.

— Це я зробив тому, що вони прийшли зі Смарагдового міста, — пояснив Король. — Крім того, в моїй збірці зовсім немає зелених прикрас.

По-моєму, серед інших вони будуть дуже гарні. Хіба ні?

Лакей сердито рохнув.

— Робіть як знаєте, коли вже ви Король. Та як накличете біди своєю нерозважністю, згадайте, шо я вас попереджав. Якби я носив отой чарівний пояс, що дає вам силу обертати одні речі в інші і взагалі наділяє вас такою могутністю, то напевне був би куди розумнішим і кращим Королем, ніж ви.

— Годі! Надокучили мені твої теревені, — знов розсердився Король. — Думаєш, як ти мій Головний Лакей, то можеш сварити мене, скільки тобі заманеться? Хай-но ще раз ти поведешся так нахабно, я тоді пошлю тебе працювати біля печей, а на твоє місце візьму іншого Нома. А тепер іди за мною до моєї спальні, бо я хочу спати. Та гляди, щоб мене розбудили завтра раненько. Я хочу потішитись, обертаючи решту цих людей в оздоби.

— А який колір ви обрали для дівчинки з Канзасу? — спитав Лакей.

— Та, мабуть, сірий, — відповів Його Величність.

— А для Страхопуда й Механічного Чоловіка?

— О, ті хай будуть із суцільного золота, бо насправді вони такі бридкі…

Потім голоси затихли, і Біліна зрозуміла, що Король і Лакей вийшли з зали. Вона поправила кілька пір’їнок у хвості, а потім знову сховала голову під крило й заснула.

Вранці Дороті, Левові й Тигрові принесли снідання до спалень, а потім вони вийшли до Короля в тронну залу. Тигр прикро нарікав, що він напівживий з голоду, і просив, щоб його пустили до палацу й обернули там на прикрасу, тоді він більше не мучитиметься від голоду.

— А хіба тобі не дали поснідати? — спитав Король.

— Та дали трошки, — відказав звір, — але що таке «трошки» для Голодного Тигра?

— Він з’їв сімнадцять мисок вівсяної каші, повний таріль смажених сосисок, одинадцять хлібин і двадцять один пиріг з родзинками, — сказав Лакей.

— То чого ти ще хочеш? — спитав Король.

— Товстеньке немовлятко. Я хочу товстеньке немовлятко, — відповів Голодний Тигр. — Гарненьке, товстеньке, пухкеньке, соковите, ніжне, жирне немовлятко. Але, звичайно, якби мені його дали, моє сумління не дозволило б мені з’їсти його. Тому я волію стати оздобою і забути про свій голод.

— Це неможлива річ! — сказав Король. — Я не хочу пускати в свій палац ніяких незграбних звірів, щоб вони там поперекидали та побили всі мої гарненькі цяцечки. Коли всі ваші друзі будуть зачаровані, ви зможете вернутись у горішній світ і робити своє діло.

— Ну, щодо діла, то в нас його не буде, коли наші друзі пропадуть, — сказав Лев. — Отож нас не дуже турбує, що станеться з нами.

Дороті попросила, щоб її впустили до палацу першою, але Тік-Так рішуче твердив, що він повинен зустрітися з небезпекою раніше за свою господиню. Страхопуд згодився з ним, і Король Номів відчинив двері для Механічного Чоловіка, і той, важко гупаючи, рушив назустріч своїй долі. А потім Його Величність вернувся на свій трон і почав пахкати люлькою так задоволено, що над головою в нього утворилася хмарка диму.

Трохи згодом він сказав:

— Шкода, що вас зосталося так мало. Дуже скоро моя розвага скінчиться, і тоді мені лишиться тільки милуватись новими оздобами.

— А мені здається, — озвалась Дороті, — що ви не такий чесний, як запевняєте.

— Чому ж це? — спитав Король.

— Бо ви намовили нас, що вгадати, в які прикраси обернуто людей з Еву, буде легко.

— А воно й є легко, — заперечив Владар, — для мастаків угадувати. Але, виходить, твої друзі не мастаки до цього.

— А що робить тепер Тік-Так? — стривожено спитала дівчинка.

— Нічого, — відповів Король, насупившись. — Він стоїть нерухомо посеред кімнати.

— А! Мабуть, у нього скінчилась накрутка, — сказала Дороті. — Я вранці забула його накрутити.

Скільки спроб він уже зробив?

— Усі, на скільки мав право, крім однієї, — відповів Король. — Може, ти ввійдеш і накрутиш його, а потім зостанешся там і сама почнеш угадувати?

— Гаразд, — погодилась Дороті.

— Адже тепер моя черга, — сказав Страхопуд.

— Невже ти хочеш піти й зоставити мене саму? — спитала дівчинка. — А крім того, якщо я піду зараз і накручу Тік-Така, він зможе зробити свою останню спробу.

— Ну, гаразд, — зітхнувши, поступився Страхопуд. — Біжи, маленька Дороті, і нехай тобі пощастить!

І ось Дороті, намагаючись не піддаватися страхам, пройшла дверима в пишні покої палацу. Тиша, що панувала там, спочатку пригнітила її, так що дівчинці аж дух перехопило, вона притисла руку до серця й дивилась на все довкола зачудованими очима.

Так, палац був прекрасний, але в кожному куточку чаїлись і чигали чари, а вона ще не звикла до чаклунства цих чарівних країн, такого несхожого на спокійний і розважливий побут її рідного краю.

Вона повільно пройшла кілька кімнат і врешті натрапила на Тік-Така, що стояв нерухомо. В ту хвилину їй здалося, що вона справді знайшла в цьому таємничому палаці друга, тому вона поквапилася накрутити механічному чоловікові пружини дії, мовлення й думання.