Чарівник Країни Оз - Лаймен Френк Баум

— А він вам і не потрібен. Ви щодня навчаєтеся чогось нового. В немовляти є мозок, та що з того? Воно однаково нічого не знає. Знання приходять тільки з досвідом, і що довше ви живете на землі, то багатшим стає ваш досвід.

— Воно, може, й так, — відповів Страшило, — але якщо ви не дасте мені мозок, мені буде дуже прикро.

Фальшивий чарівник пильно глянув на нього:

— Що ж, гаразд. Як ви вже знаєте, чаклун із мене кепський, але завтра вранці я спробую напхати вашу голову мозком. Тільки не сподівайтеся, що я навчу вас, як тим мозком користуватися. Цього ви повинні навчитися самі.

— О, дякую, дякую! — вигукнув Страшило. — Я навчуся, майте певність!

— Ну, а зі мною як буде? — занепокоєно спитав Лев. — Чи дасте ви мені сміливість?

— У вас сміливості надміру, — відповів Оз. — Вам бракує лише віри в свою силу. В світі немає істоти, яка не лякалася б у хвилину небезпеки. Справжня сміливість полягає в тому, щоб, зневажаючи страх, гідно зустрічати небезпеку, а вам такої сміливості не позичати.

— Може, воно й так, але страху в мене теж надміру, — сказав Лев. — 1 мені буде дуже, дуже прикро, якщо ви не дасте мені сміливості, маючи яку, забуваєш про страх.

— Гаразд. Завтра я дам вам таку сміливість, — відповів Оз.

— А серце ви мені дасте? — спитав Бляшаний Лісоруб.

— Знаєте, на мій погляд, ви пречудово могли б обійтися і без серця, — відповів Оз. — Адже не кожен, хто має серце, щасливий, а скільки є таких, кого серце робить нещасним! Ні, ви повинні радіти, що не маєте серця.

— Ну, це вже хто як подивиться, — похитав головою Бляшаний Лісоруб. — Як на мене, то я ладен терпіти будь-які нещастя, аби тільки мати серце. Будь ласка, дайте мені його!

— Хай буде по-вашому, — зітхнув Оз. — Завтра ви одержите серце. Мене так довго вважали чарівником, — чого б не побути ним ще трохи!

— А як же я? — спитала Дороті. — Як мені повернутися до Канзасу?

— Це треба обміркувати, — відповів чоловічок. — Дайте мені на роздуми два-три дні, і я постараюся придумати, як переправити вас через пустелю. А тим часом — оселяйтеся в палаці, будьте моїми гістьми і знайте, що слуги мої виконуватимуть кожне ваше бажання. Єдине, чого я прошу, — не розголошуйте моєї таємниці, не кажіть нікому, що я шахрай.

Четверо його гостей пообіцяли тримати язика за зубами й підбадьорені, сповнені надій, розійшлися по своїх кімнатах. Навіть Дороті повірила, що «великий шахрай», як вона тепер називала Оза, зуміє допомогти їй повернутися додому. «Якщо він справді допоможе, я вибачу йому все», — вирішила дівчинка.

Наступного ранку Страшило урочисто сказав своїм друзям: — Вітайте мене! Я йду до Оза й повернуся нарешті з мозком у голові, нічим не гірший від інших людей!

— Ви мені й такий завжди подобалися, — простодушно відповіла Дороті.

— Те, що вам подобається опудало, означає тільки, що у вас добра душа, — відповів він. — Але по-справжньому ви оціните мене тільки тоді, коли почуєте, які розумні думки виникають у моєму новому мозку!

По тому він весело попрощався з усіма й рушив До тронної зали.

— Заходьте! — гукнув Оз, коли солом’яний чоловічок постукав у двері.

Переступивши поріг, Страшило побачив, що чарівник сидить у задумливій позі біля вікна. — Я прийшов по мозок, — трохи ніяковіючи нагадав солом’яний чоловічок.

— Так, так. Прошу, сідайте ось у це крісло. Я вибачаюсь, але для того, щоб вправити вам мозок, мені доведеться зняти з вас голову.

— Знімайте, — махнув рукою Страшило. — Головне, щоб вона варила краще, коли ви поставите її на місце.

Отож Оз відпоров голову від плечей, витрусив з неї солому, потім зайшов до комірки, зачерпнув повну жменю висівок і перемішав їх з голками та шпильками.

Цією сумішшю він заповнив голову — ще й соломи додав, щоб була тугіша.

Пришивши голову на місце, він сказав Страшилу:

— Ну, тепер ви будете видатною людиною. Мозок у вас новісінький, як з голочки. Чи то пак з голочок.

Не тямлячи себе вії щастя й гордості, Страї шило подякував Озові і побіг до своїх друзів.

Дороті з цікавістю огі лянула його голову, яка! здавалось, аж розпухлі від розуму.

— Що ви відчуваєте? — спитала дівчинка.

— Я відчуваю приплив великої мудрості, — поважно відповів Страшило. — Тепер-от звикну до свого мозку — і знатиму все!

— А чому у вас із голови стирчать голки й шпильки? — поцікавився Бляшаний Лісоруб.

— Це доказ, що розум у нього тепер гострий, — зауважив Лев.

— Ну, тепер моя черга. Іду до Оза по нове серце! — оголосив Лісоруб.

Підійшовши до тронної зали, він рішуче постукав у двері.

— Заходьте! — гукнув Оз. Лісоруб зайшов і промовив:

— Я з’явився до вас, щоб одержати нове серце.

— І ви його одержите, — відповів чоловічок. — Але щоб прилаштувати його, мені доведеться прорізати отвір у ваших грудях. Сподіваюся, вам не буде надто боляче.

— Не буде, — махнув рукою Бляшаний Лісоруб. — Я взагалі нічого не відчуваю.

Отож Оз узяв бляхарські ножиці і з лівого боку вирізав у Лісорубових грудях маленький квадратний отвір. Потім підійшов до комода, висунув шухляду й дістав із неї гарненьке серце — з блискучого шовку, напханого тирсою.

— Лялечка, а не серце, чи не так? — спитав він.

— Авжеж! — погодився Лісоруб, якому воно й справді дуже припало до вподоби. — Але чи щире й добре воно?

— Воно — сама доброта! — відповів Оз. Потім вставив серце Лісорубові в груди, акуратно припаяв на місце щойно вирізаний квадратик бляхи і сказав: — Готово! Тепер у вас серце — будь-хто позаздрить. Шкода, звичайно, що довелося ставити на груди латку, але самі