Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

class="p1">Пані Ферфакс сама відчинила їм двері. Вона належала до тих пухленьких спокійних жінок з акуратними рядами лляних кучериків, від самого погляду на яких відразу починаєш радіти життю. Софі навіть позаздрила Летті — зовсім трішечки. Пані Ферфакс переводила погляд із Софі на Майкла. Востаннє вона бачила Софі рік тому сімнадцятирічною дівчиною і, звичайно ж, ніяк не могла впізнати її в дев’яносторічній бабі.

— Доброго вам ранку, — ґречно привіталася пані Ферфакс.

Софі зітхнула. Майкл заговорив:

— Це двоюрідна бабуся Летті Хаттер. Я привів її побачитися з Летті.

— Ах, тож-бо я подумала, що її обличчя здається мені знайомим! — вигукнула пані Ферфакс. — А виявляється — сімейна схожість. Заходьте, будь ласка! Летті зараз трохи зайнята, але можете наразі пригоститися ячмінними коржами з медом.

Вона відкрила двері ширше. Відразу ж мимо спідниці пані Ферфакс протиснувся великий колі, прослизнув між Софі та Майклом і пробігся по найближчій клумбі — квіти так і полетіли врізнобіч.

— Тримайте його! — зойкнула пані Ферфакс і рвонула слідом. — Зараз його не можна випускати!

Хвилини зо дві всі безладно гасали по саду: собака метався туди-сюди з тривожним дзявкотом, пані Ферфакс і Софі бігали за ним, перестрибуючи через клумби і плутаючись одна одній під ногами, а Майкл ганявся за Софі з криком: «Стійте! Вам знову стане погано!» Потім собака повернув за ріг будинку. Майкл зрозумів, що єдиний спосіб зупинити Софі — це зупинити собаку. Він кинувся за ним прямо по клумбах і вже біля самого саду за будинком устиг схопити собаку обіруч за густу вовну.

Софі пришкутильгала ближче і побачила, що Майкл намагається відтягнути собаку. При цьому він корчив такі дивні гримаси, що Софі спершу подумала, чи він не занедужав. Але Майкл так часто кивав головою у напрямку саду, що Софі зрозуміла, що він хоче звернути на щось її увагу. Вона визирнула з-за рогу, очікуючи побачити там щонайменше випущений із вулика бджолиний рій.

У саду були Хаул з Летті. Над ними цвіли густим цвітом старі замшілі яблуні, а віддалік стояв рядок вуликів. Летті сиділа в білому шезлонгу. Хаул стояв на одному коліні в траві біля її ніг, тримаючи її руку в обох своїх руках, і вигляд у нього був піднесений і палкий. Летті посміхалася йому так, як посміхаються тільки коли обожнюють. Але найгірше з усього було те, що Летті вже анітрішечки не була схожа на Марту. Вона була сама собою — тобто неперевершеною красунею. На ній була сукня такої ж біло-рожевої барви, що й яблуневий цвіт у неї над головою. Темне волосся стікало сяючими локонами по її плечах, а очі світилися любов’ю до Хаула.

Софі сховала голову назад і розгублено подивилася на Майкла, який ледве стримував колі, бо пес пручався і страшенно скімлив.

— Напевно, Хаул застосував заклинання швидкості, — прошептав Майкл. Він розгубився не менше, ніж Софі.

До них приєдналася захекана пані Ферфакс, яка намагалася підколоти неслухняний завиток лляного волосся.

— Поганий собака! — люто шепнула вона колі. — Ще раз так зробиш — зачаклую! — Пес кліпнув і позадкував. — Ану — в дім! І сиди там! — суворо вказала пальцем пані Ферфакс.

Колі струсив із себе руки Майкла і почав прокрадатися навколо будинку.

— Спасибі тобі величезне, — сказала пані Ферфакс Майклу, коли всі пішли за собакою. — Він увесь час норовить покусати гостя, який приходить до Летті. Додому! — суворо закричала вона у саду перед будинком, оскільки колі, судячи з усього, збирався повернути за ріг і пробратися під яблуні іншою дорогою. Пес скорботно глянув на неї через плече і понуро поповз у будинок через ґанок.

— Цілком ймовірно, що собака все розуміє краще, ніж ви, — зауважила Софі. — Чи знаєте ви, пані Ферфакс, хто цей Леттін гість?

Пані Ферфакс хихикнула.

— Маг Пендрагон, він же Хаул — чи як він там себе називає, — відповіла вона. — Тільки ми з Летті ніяк не показуємо, що нам це відомо. Я страшенно розвеселилася, коли він уперше з’явився у цьому домі, назвавшись Сильвестром Дубом, бо я зразу побачила, що він мене не пам’ятає, тоді як я його не забула, хоча за студентських часів він мав чорне волосся.

Пані Ферфакс уже встигла скласти руки на грудях і випростатися, приготувавшись теревенити цілісінький день.

Софі знала, що пані Ферфакс на це цілком здатна, до того ж Софі часто доводилося спостерігати це дещо раніше.

— Розумієте, він останній учень моєї старої вчительки, після нього вона перестала давати уроки. Коли ще мій пан Ферфакс був живий, він частенько вмовляв мене перенести нас обох у Кінгсбері — подивитися виставу. Мені дуже добре вдається переносити двох, якщо можна не поспішати. І я завжди забігала до старенької пані Пентстеммон, коли там бувала. Вона любить, щоб її учні не зникали. І от одного разу вона представила нам юного Хаула. Ах, як вона ним пишалася! А вона, знаєте, вчила і чарівника Салімана, обох їх учила, отож якось вона сказала, що Хаул удвічі здібніший…

— Невже ви не знаєте, яка в Хаула репутація?! — перебив її Майкл.

Встряти в монолог пані Ферфакс було настільки ж неможливо, як і прилаштуватися поскакати на скакалці, на якій уже скаче хтось інший. Дочекатися слушної миті непросто, але якщо вже потрапив, то потрапив. Пані Ферфакс обернулася, щоби подивитися на Майкла.

— Як на мене, більшість із того, що про нього розказують — це не більш ніж чутки, — заявила вона. Майкл відкрив було рота, щоб заперечити, але скакалка вже зробила оберт. — Отож я сказала Летті: «Це твій зоряний шанс, моя дорога». Я ж бо знаю: Хаул може навчити її в двадцять разів більше, ніж я, до того ж, мушу вам сказати, голова в неї кумекає куди краще, ніж моя, годі й рівняти, тож вона може досягти того ж класу, що й Відьма Пустирищ, але в добрих справах. Летті — хороша дівчинка, я її страшенно люблю. Якби пані Пентстеммон досі давала уроки, я би відіслала Летті до неї хоч завтра. Але вона вже не веде занять. Отож я й сказала: «Летті, до тебе залицяється чарівник Хаул, тож чому б тобі не закохатися в нього і не дозволити йому стати твоїм вчителем? Разом ви змогли б чимало досягти». Не думаю, щоб Летті попервах надто схилялася до цієї задумки, але останнім часом вона пом’якшала, а сьогодні в них, здається, все пречудово складається.

Тут пані Ферфакс зробила паузу, щоб обдарувати Майкла доброзичливою осяйною усмішкою, і Софі кинулася на скакалку.

— Але мені говорили, що Летті любить іншого, — сказала вона.

— Ви хочете сказати — співчуває? — уточнила пані Ферфакс, понизивши голос. — Ця його жахлива недолугість, — з натяком прошептала вона, — зрештою, вимагала б надто багато самозречення від будь-якої дівчини. Я так йому і сказала. Адже я і сама йому співчуваю…

Софі видавила із себе зачудоване:

— Он як?

— …Одначе закляття таке неймовірно