Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

– Шкода тримати пір'я в шухлядках. Треба було би купити дошку, помалювати її на біло, прикріпити до стіни і почепити на неї твої пір'їни! Було би гарно, правда?

– Але тоді не буде видно білих пір'їн! – схлипнуло з-під ковдри.

– Ну, то помалюємо її на чорно!

– А тоді не буде видно чорних пір'їн! – Гансик знову схлипнув, але вже трошки тихіше. *

– Тоді ми помалюємо одну половину на біло і почепимо на неї темні пір'їни, а іншу половину помалюємо на чорно і почепимо на неї світлі пір'їни!

Гансик вистромив голову з-під ковдри. Його очі були червоні від плачу. Вщ шморгнув носом. Ніс теж був червоний. І наба* гато більший, аніж звичайно.

– То означає, – спитав Гансик, – що ти залишишся з нами?

– Що? Що ти маєш на увазі? – уточнила Маргарита.

– Ну, що ти не підеш до мами!

– Не будь дурний! – сказала Маргарита і подумала, що це була дуже дипломатична відповідь: вона нічого не пообіцяла, а він міг зрозуміти п так, як йому ХОТІЛОСЯ.

Гансик виборсався з ковдри, витер рукавом піжами очі та ніс, підняв краєчок матрацу і витяг із-під нього зім'ятий конверт.

– Ось, – сказав він, – це тобі мама залишила! Маргарита підскочила і вирвала конверт у Гансика з рук.

~ Я не хотів тобі його давати, – сказав Гансик, – бо там написано, що сьогодні ввечері вона по тебе прийде!

Маргарита розкрила конверт і витягнула лист.

– Ти його що, прочитав? – спитала вона.

Гансик кивнув. Маргарита не стала пояснювати братові, що не можна просто так читати листи, адресовані іншим людям. Вона розгорнула лист і прочитала:

Люба Маргарито, у пас із татом виникли великі проблеми. Зараз мені самій не зовсім ясно, як воно все буде далі. Наразі я вирішила пожити у Марі-Луїзи, принаймні кілька днів. Але в будь-якому разі сьогодні ввечері я прийду і поговорю з тобою про все.

Мама

Маргарита склала листок, запхала його назад у конверт і з докором подивилася на Гансика:

– Там зовсім не написано, що вона мене забере!

– Але вона це має на увазі, – сказав Гансик. – Мене вона теж запитала, чи я хочу піти з нею!

Маргарита поклала лист на письмовий стіл.

– Вона пише, що залишиться там лише на кілька днів, – сказала дівчина, – а сьогодні ввечері прийде. От ми з нею і поговоримо. Ми її просто переконаємо залишитися тут!

– Я не буду з нею розмовляти! – верескнув Гансик.

– Ти якийсь дурний, – Маргарита постукала себе по чолі, -мама ж тобі нічого не зробила!

– Вона підла! – закричав Гансик, і в його очах зблиснула справжня лють.

– І зовсім вона не підла! – Маргарита також підвищила голос. – Просто вона посварилася з татом. А тато – впертий віслюк. Якщо вона хоче бути струнка, заробляти гроші й піти вчитися, то це її справа. І це зовсім не означає, що вона підла!

– Але вона не має права робити це нашим коштом! – Гансик тріумфально подивився на Маргариту.

– Але ж ти й ідіот! – Маргарита стукнула рукою по письмовому столі, аж кілька пір'їн злетіло в повітря. – І що ж вона такого зробила твоїм коштом, га? Ти тільки повторюєш усілякі дурниці за татом!

– Я ні за ким нічого не повторюю! А ти дурепа! – кричав Гансик. – Тато знає, що говорить!

– А до речі, де він? – поцікавилася Маргарита.

– На роботі! – Гансик зліз із ліжка, підійшов до письмового стола, взяв чудернацьке зелене перо з підписом «Півень фарбований» і почав його обскубувати, аж доки в руках у нього не лишився сам стержень.

– Через маму тато і так сьогодні пропустив важливі переговори, – сказав Гансик, – на них ішлося про експорт мільйона центнерів макаронів. Якщо їх тепер не продадуть через те, що тато не прийшов на зустріч, то в цьому буде винна мама!

– Ти геть здурів! – цього Маргарита не могла вже витримати. Те, що верз її брат, було вершиною дурості. Звідки в нього взагалі такі ідеї?

Маргарита пішла на кухню й, зітхнувши, заходилася коло черепків.

Вона навіть помила підлогу, безпорадно розмірковуючи, що ж таке сталося з Гансиком. Раніше він завжди жив із мамою душа в душу. «Наш Гансик, мамчин синочок», – називав його тато. І ще зовсім недавно хлопець заявляв, що ніколи в житті не одружиться, бо хоче тільки таку жінку, як мама, а другої такої немає на світі.

Маргарита похитала головою і пробурмотіла: «Дурдом якийсь, суцільний дурдом». Наморщивши чоло, вона розглядала мокру підлогу і роздумувала, чи конче її витирати, чи можна просто лишити, нехай сама собі сохне. Маргарита вирішила, що витерти підлогу не зашкодить, і що це – завдання якраз для Гансика.

– Гансику, ходи сюди! – крикнула Маргарита.

їй довелося кричати кілька разів. Нарешті Гансик з'явився у дверях, однак, почувши, що від нього вимагає Маргарита, постукав себе по чолі:

– Я що, прибиральниця? – обурився він.

– А що, я прибиральниця? – добра, лагідна Маргарита раптом не на жарт розлютилася. Вона схопила шмату і кинула нею в брата. Шмата, мокра і брудна, влучила у стіну за Гансиком. Але її кінчик, пролітаючи повз хлопця, зачепив йому око. Гансик заверещав, ніби його ріжуть. Те, що він, як не дивно, верещав: «Мамо, мамо!» – страшенно розвеселило Маргариту, і вона зайшлася тим сміхом, який зазвичай називають «істеричним».

Тримаючись однією рукою за око, Гансик хотів кинутися на Маргариту, але між ним і сестрою стояло відро з брудною водою. Гансик зашпортався, відро перекинулось, і десять літрів каламутної води розлилося по підлозі, хлопець послизнувся й упав прямісінько в калюжу. Відро, яке чомусь опинилося під Гансиковим животом, із тріском луснуло, бо було зроблене з не дуже міцної пластмаси.

Маргарита не могла вгамувати регіт. Гансик піднявся на ноги, піжама в нього спереду була наскрізь мокра, око, в яке влучила шмата, вже перед тим почервоніле від плачу, тепер було черво-нюще, як вогонь.

– Я нічого не бачу, я осліп на одне око! – верещав Гансик. Маргариті нарешті вдалося погамувати сміх.

– Заплющ друге око! – сказала вона. – А тепер кажи: бачиш щось?

– Дуже розмито, ~ поскаржився Гансик.

– Це мине, – заспокоїла його Маргарита. – Іди, ляж у ліжко і заплющ очі!

Гансик, як справжній сліпий, обережно посунув із кухні. У коридорі він іще раз голосно схлипнув.

– Ти теж підла!