Провалля і маятник (Збірник) - Едгар Аллан По

— Хворий, Юпітере? Чому ж ти раніше мені не сказав? Він у ліжку?

— Та ні, яке там у ліжку! Бігати як учаділий! Я дуже хвилюватися за міста Вілл.

— Юпітере, не розумію, про що ти. Ось ти кажеш, що твій господар хворий. Він не казав тобі, що в нього болить?

— Та ні, пане, я за таке й не питати, щоб йому не дратувати, а міста Вілл не казати, що йому таке… Але чого ж тоді він увесь час ходити туди-сюди, голова схилити, плечі задерти, блідий як полотно? І ще той шифер…

— Що-що? Який шифер?

— Такий шифер, ну, такі знаки… Я такі дивні знаки зроду не бачити. Казати вам, аж страшно. Весь час я не спускати з нього ока. Сьогодні він тікати — ще сонце не зійти, і весь день не бути дома. Я вирізати гарний дрючок набити його, коли він повернутися, але я, дурень, не можу його набити — такий він нещасний.

— Що-що? А, так! Гадаю, і справді не варто тобі так суворо чинити з бідолашним юнаком. Не бий його, Юпітере, він такого не витримає. Може, ти здогадуєшся про причини його хвороби… тобто переміни в поведінці? Може, щось сталося після того, як ми востаннє бачилися?

— Ні, пане, не після, а до. Той самий день, як ви бути у нас.

— Як це? Про що це ти?

— Як про що, пане! Про комах! Він там!

— Що-що?

— Комах! Я не сумніватися, що той комах укусити міста Вілл у голову!

— І що ж привело тебе, Юпітере, до таких міркувань?

— У нього і кігті, і рот, ага. Я зроду не бачити такий лихий комах: він бити й кусати все, що поряд. Міста Вілл його ловити, та одразу відпускати, кажу вам, — може, тоді його й кусати той комах! Як мені не подобатися той великий рот, е ні, я його і пальцем не торкатися, я його на папір, який валятися на підлозі. Загорнути його в папір і запхати папір йому в рот, отак я його ловити.

— І ти гадаєш, що твого містера справді вкусив жук, і він того укусу він захворів?

— Я не гадати нічого, я знати! Чого б йому думати весь час про золото, якби його не кусати той золотий комах? Я чути про таких золотих комах, аякже.

— А звідки ти знаєш, що він весь час думає про золото?

— Звідки я знати? Ха, так він сам казати це у снах, і я це знати.

— Що ж, Юпітере, може, ти й правий, але чому я можу завдячувати за твій несподіваний візит?

— Чого-чого, пане?

— Ти приніс мені повідомлення від містера Легранда?

— Ні, пане, я принести писульку… — і Юпітер простягнув мені записку.

Чому ви так давно не навідуєтеся? Сподіваюся, ви не утнули дурниці й не образилися на мене за мою нетактовність? Та ні, це просто неможливо.

Відтоді як ми бачилися востаннє, я страшенно схвильований. Мені треба дещо вам розповісти, однак я гадки не маю, як це зробити й чи варто робити це взагалі.

Останні кілька днів я почувався не зовсім добре, та й бідолашний старий Юпітер не дає мені спокою, і хоча наміри його благі, в мене вже уривається терпець. Ви не повірите — днями він запасся величезним дубцем і збирався добряче мене покарати за те, що я вислизнув без його відома й цілісінькій день провів самотою серед пагорбів на материку. Гадаю, тільки нездоровий вигляд урятував мене від прочуханки.

З нашої останньої зустрічі моя колекція не поповнилася.

Якщо це можливо, будь ласка, приходьте до мене разом із Юпітером. Обов’язково приходьте. Мені конче треба побачитися з вами сьогодні ввечері в одній невідкладній справі. Запевняю вас, ця справа надзвичайної важливості.

Щось у тоні записки розхвилювало мене. Це було зовсім не схоже на Легранда. Які думки зараз його опосіли? Яка нова фантазія полонила його бурхливу уяву? Що це за «справа надзвичайної важливості»? Те, що розповів Юпітер, не вселяло оптимізму. Я злякався, чи не довела мого друга зрештою до божевілля ціла низка неприємностей, які з ним сталися. Отож, не вагаючись ні хвилини, я приготувався скласти компанію старому негру.

Коли ми дісталися причалу, я зауважив на дні човна, на який ми мали сісти, три новісінькі лопати й косу.

— Що це означає, Юпітере? — поцікавивсь я.

— Косити, пане, і копати.

— Я це зрозумів, але що косити і що копати?

— Міста Вілл казати, щоб я купити це в місті, і я платити за них чортова купа грошей!

— Але, в ім’я всіх земних таємниць, що збирається містер Вілл робити з косою і з лопатами?

— Це я не знати, і чорт мене забирай, якщо він сам це знати. Але це все той клятий комах.

Збагнувши, що від Юпітера я більше нічого не дізнаюся, адже всі його думки посідав «комах», я застрибнув у човен і підняв вітрило. Сильний вітер дув у потрібному напрямку, тож ми швидко дісталися невеличкої бухти на північ од Форту Молтрі, а здолавши ще дві милі, опинилися біля хатини Легранда. Коли ми там з’явилися, була десь третя година по обіді. Легранд нетерпляче очікував на нас. Нервово стиснувши мені руку, він тільки посилив мої підозри щодо свого душевного стану. З обличчя він був блідий як привид, а його глибоко посаджені очі горіли неприродним вогнем. Розпитавши його про здоров’я, я,