Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Слизняки, - пробурмотів Рон і разом з Гаррі та Герміоною знову повернув лице в бік поля. Наступної миті в ложу заскочив Лудо Беґмен.
- Усі готові? - поцікавився він, а його кругле, мов гарбуз, обличчя схвильовано сяяло. - Пане міністре... починаємо?
- Якщо все готове, Лудо, то давай, - погодився Фадж.
Лудо вихопив чарівну паличку, спрямував її собі на горло і сказав «Сонорус!», після чого легко перекричав гамір усього стадіону. Його голос залунав скрізь, сягаючи найдальших трибун:
- Пані й панове... вітаю вас! Вітаю у фіналі чотириста двадцять другого Кубка світу з квідичу!
Глядачі закричали й заплескали в долоні. Замайоріли тисячі прапорів, додаючи до загального галасу звуки національних гімнів, що зливалися в суцільну какофонію. На величезному табло навпроти зникла остання реклама (Горошок на кожен смак «Берті Бот» - ану, роззяв скоріше рот!) і з'явився напис: «БОЛГАРІЯ: НУЛЬ - ІРЛАНДІЯ: НУЛЬ»
- А зараз, без зайвих слів, дозвольте мені відрекомендувати: живі талісмани збірної Болгарії!
Трибуни праворуч, забарвлені у яскраво-червоні кольори, схвально заревіли.
- Цікаво, що вони покажуть? - нахилився вперед містер Візлі. - А-а-а! - Він зірвав з носа окуляри й поспіхом почав їх протирати мантією. - Це віїли!
- А що таке вії...?
Та Гаррі не договорив, бо на поле вже випливла сотня віїл. Це були жінки... вродливіших жінок Гаррі ще не бачив... хоч вони й не були... не могли бути... людьми. Гаррі на мить замислився, намагаючись збагнути, хто ж вони такі. Чому їхня шкіра сяє якимось місячним сяйвом, а золотисто-біляве волосся розвівається навіть без вітру? Але тут залунала музика, і Гаррі стало байдуже, люди вони чи ні... якщо чесно, то йому стало байдуже все на світі.
Віїли почали танцювати, і Гаррі блаженно завмер. Розум його потьмарився і ніби вимкнувся. Єдине прагнення лишилося в нього - дивитися на віїл, бо якщо вони зупинять свій танець, станеться щось жахливе...
Віїли танцювали дедалі швидше, а в очманілій голові Гаррі виникали якісь шалені, безформні думки. Йому захотілося зробити щось неймовірне, зробити негайно. Вистрибнути з ложі на поле? Добра думка... та чи цього вистачить?
- Гаррі, що ти робиш?! - пролунав здалеку Герміонин голос.
Музика стихла. Гаррі закліпав очима. Він стояв однією ногою на бар'єрі, що відділяв ложу від поля. Біля нього застиг Рон у такій позі, ніби збирався стрибати з трампліна.
Стадіон обурено загув. Юрба не хотіла відпускати віїл. Гаррі також. Авжеж, він уболіватиме за Болгарію. От лишень незрозуміло, чого це до його грудей пришпилений великий зелений трилисник. Рон з відсутнім поглядом уже здирав трилисники зі свого капелюха. Містер Візлі всміхнувся й відібрав у нього капелюха.
- Він тобі ще згодиться, - промовив він, - коли своє слово скаже Ірландія.
- Га? - Рон і далі дивився, роззявивши рота, на віїл, які вишикувалися з одного боку поля.
Герміона незадоволено цмокнула язиком. Тоді затягла Гаррі назад у крісло. - Як так можна! - обурювалася вона.
- А тепер, - прогримів голос Лудо Беґмена, - прошу вас підняти вгору чарівні палички... на честь талісманів національної збірної Ірландії!
Наступної миті на стадіон влетіла велика зелено-золота комета. Вона зробила коло, а тоді розділилася на дві менші комети, що помчали до воріт. Зненацька над полем вигнулася дугою веселка, поєднавши своїми кінцями дві кулі світла. Натовп захоплено заохав і заахав, як це буває на показах феєрверків. Далі веселка зблякла й зникла, а кулі світла з'єдналися в одну. Вони утворили великий мерехтливий трилисник, що здійнявся високо в небо й полинув над трибунами. З нього почало падати щось схоже на золотий дощ...
- Класно! - зарепетував Рон, коли трилисник пропливав над їхніми головами, а з нього летіли додолу важкі золоті монети, відскакуючи від голів та крісел. Гаррі примружився й побачив, що трилисник складався з тисяч малесеньких бородатих чоловічків у червоних камізельках. Кожен тримав крихітного золотого чи зеленого ліхтарика.
- Леприкони! - вигукнув містер Візлі, перекрикуючи бурхливі оплески глядачів. Дехто з них і досі нишпорив під кріслами, збираючи золото.
- На, маєш, - радісно заволав Рон, запихаючи Гаррі в долоню цілу жменю золотих монет. - Це за всенокль! Тепер тобі доведеться купувати мені різдвяний дарунок, ги-ги!
Великий трилисник розтав у повітрі, леприкони приземлилися на поле з другого боку від віїл, посідали по-турецькому й приготувались дивитися матч.
- А зараз, пані й панове, вітаймо національну збірну Болгарії з квідичу! Зустрічайте - Дімітров!
Болгарські вболівальники несамовито заплескали, і на поле кулею вилетіла верхи на мітлі фігура в яскраво-червоній формі.
- Іванова!
Промчалася ще одна яскраво-червона постать.
- Зоґраф!.. Левський!.. Вулчанов!.. Волков!.. І-і-і-і-і-і... Крум!
- Це він, це він! - закричав Рон, стежачи за Крумом у всенокль. Гаррі швидко навів різкість на своєму всеноклі.
Віктор Крум був худий, чорнявий, з жовтуватою шкірою, мав великого гачкуватого носа й густі чорні брови. Скидався на великого хижого птаха. Важко було повірити, що йому лише вісімнадцять років.
- А тепер прошу привітати... національну збірну Ірландії! - загорлав Беґмен. - Ось вони... Коннолі!.. Раян!.. Трой!.. Малет!.. Моран!.. Квіґлі! І-і-і-і-і-і... Линч!
Над полем блискавично промайнули сім зелених плям. Гаррі покрутив на всеноклі трибок і гравці сповільнили свій рух. Тепер він зміг прочитати на їхніх мітлах напис «Вогнеблискавка», а також розібрати прізвища, вишиті сріблом у них на спинах.
- А зараз - суддя матчу, що прибув аж з Єгипту, достойний чарголова Міжнародної асоціації квідичу Гасан Мустафа!
На поле вийшов невисокий і худорлявий чарівник. Він був геть лисий, зате мав пишні, як у дядька Вернона, вуса та мантію, сліпучо-золоту, як і весь стадіон. З-під його вусів стирчав срібний свисток. В одній руці суддя тримав мітлу, а в другій - велику дерев'яну коробку. Гаррі знову виставив трибок всенокля на нормальну швидкість і почав дивитися, як Мустафа осідлав мітлу і відкрив коробку. З неї вилетіли чотири м'ячі - яскраво-червоний квафел, два чорні бладжери і (Гаррі встиг його побачити тільки на частку секунди) малесенький крилатий Золотий снич. Різко свиснувши у свисток, Мустафа злетів у повітря вслід за м'ячами.
- Почало-о-о-о-ося! - заволав Беґмен. - М'ячем володіє Малет! Трой! Моран! Дімітров! Знову Малет! Трой! Левський! Моран!
Гаррі ще ніколи не бачив такої гри в квідич. Він так міцно притискав до