Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим - Іван Андріанович Багмут

— Друзі, я не хочу знущатися з переможеного чи показувати свою зверхність — це було б недостойно кота з передовими поглядами, але мушу повернутися до нашого конфлікту з шановним Ничипором. По-перше — в слові «індивідуум» немає нічого образливого. Слово «індивідуум» означає — особа. Тепер я на власній шкурі переконався, що не треба вживати чужоземних слів, коли є свої... І по-друге — шановний Ничипір доводив тут, що він їсть самий хліб і такий став знесилений, що не може подужати мишеняти, але чесно вам признаюсь, що він мало не подужав мене…

У відповідь на мої слова роздався гучний регіт, і тільки Ничипір сердито муркнув.

— На цьому я закінчую лекцію «Образ кота в художній літературі». Чи будуть запитання?

Як і завжди на лекціях, запала тиша. Потім той котик, що сповіщав про лекцію, підняв лапку.

— Будь ласка! — сказав я.

— Чи не могли б ви нам розповісти про ваші героїчні дії минулої ночі?

Я засоромився і відповів коротко:

— Те, що я зробив сьогодні вночі,— обов'язок кожного. Як я міг сидіти склавши лапки, коли готувався злочин?

Моя скромність сподобалась всім, і мене ще раз нагородили оплесками. Щоб побороти ніяковість, я знову загадав ставити запитання.

— Що таке романтик? — спитало те худе кошеня, що весь час дивилося на мене скептично.

Я на хвилину замислився, шукаючи точне формулювання.

— Романтик — це той, хто схильний ідеалізувати людей, життя, хто мріє про щось незвичайне, про подвиги, про самопожертву.

Навколо загаласували, а якесь кошеня писнуло:

— А як ставляться романтики до праці?

— Працюють краще за інших! — твердо відповів я.

— А наш «романтик»,— кивнула літня кішка на кошеня з підстриженими вусами і брудним підборіддям,— каже, що праця принижує живу істоту, і тому відмовляється не лише ловити мишей, а навіть учитися полювати. Він і вуса підстриг, щоб його не заставляли ловити мишей!

— Тоді він не романтик, а звичайний трутень і паразит,— сказав я.

— Правильно! — загула аудиторія.

— Дозвольте! — промовило кошеня-стиляга. — Я недавно читав роман, в якому письменник малює юнака-романтика. Цей романтик грає на більярді, причому на гроші, не хоче вчитися, не хоче працювати і тікає від московського буденного життя на курорт. А я теж мрію навчитися грати на більярді, то чому я не романтик? Я глянув на стилягу.

— Письменник не викінчив образу свою «романтика». Треба, щоб його герой, крім усього іншого, ще й не витирав очей, коли вони закисають.

Мої слова поглинув регіт, і знищене кошеня-стиляга шмигнуло від сорому у бур'ян.

— Ще є запитання?

— Скажіть, бог є? — несподівано спитала стара кішка.

— Бога нема! — відповів я категорично.

— Але ж люди вірять у бога? — стояла на своєму кішка.

— А ви особисто вірите в бога? — спитав я її в свою чергу.

— Вірю!— твердо відповіла вона.

Гомін присутніх засвідчив, що вірить не лише вона, а й ще дехто. Це мене стурбувало. Доведеться докласти чималенько праці, щоб прояснити свідомість цих нещасних. Але ж відсіч темряві треба було давати зараз, негайно. Для мене особисто проблеми бога не існувало. Я систематично дивився телевізор і слухав усі антирелігійні лекції, отже, був на рівні сучасної науки. Але як довести цій старій дурепі, що вона помиляється, вірячи в бога?

— Добре! — сказав я.— Ви вірите в бога, а як ви вважаєте — бог один і в котів, і в людей?

— Безперечно!

— Тоді скажіть, як, по-вашому, бог ловить мишей?

— Звичайно!

Я засміявся, згадавши слова відомого французького філософа-атеїста, який сказав, що не бог створив людину, а людина створила бога «по образу своєму і подобію», і коли б у кішок був бог, то він напевне ловив би мишей.

Я розповів про це аудиторії, і багатьох примусив замислитись, а стара кішка розгубилась.

— Але дехто розуміє бога як вищу силу, як причину всього сущого. Хто б створив світ, коли б не було бога? — спитав кіт-підлабузник.

— Це ви так думаєте? — руба поставив я питання.

Він зразу ж засовався: признатися, що він вірить у бога — соромно, а сказати, що не вірить,— страшно.

— Це не має значення,— відмахнувся він.— Я чув такі думки від людей.

— А звідки людям відомо, що світ створений богом?

— Як звідки?

— Та так! Чим ви можете довести, що його створив бог?

— Ну… Але... Розумієте... Аудиторія засміялася.

Я вирішив допомогти опонентові:

— Ви, може, маєте на увазі біблію?

— Не я, а люди.

—