Ірка Хортиця — надніпрянська відьма - Ілона Волинська

Ірка тихенько жалібно заскиглила, розуміючи, що школи теж ніколи не було. Рада й Аристарх її просто вигадали, переконані, що дівча, яке начиталося «Гаррі Поттера», беззастережно їм повірить.

А на самого Іващенка як красиво вивели! Прямо великі актори! Рада, значить, — дурепа-директриса, яка не визнає нічого нового, а Аристарх — практичний менеджер, що захищає перспективну відьмочку! Як же він морочив Ірці голову! То натякав на Радину заздрість до Ірчиних здібностей, купав її в солодкому сиропі похвали, то раптом почав сумніватися й запропонував піти помиритися з розгніваною директрисою. Усього лише тренування, усього лише перевірка Ірчиних здібностей, на кшталт шкільної контрольної, і фотографія Іващенка в купі старих журналів — наче випадково! А Ірка… Дурепа, ой дурепа! Вуха розвісила й нічого не помічала!

Тільки зараз дівчинка згадала дрібні незбіжності, які мали б її насторожити, але не насторожили. Хоч би й цей, наче випадково, нашвидкуруч знятий будинок — і заздалегідь підготовлений старезний замок із величезною шпариною для здоювання молока! А відсутність телефону? Господи, як же вона раніше не подумала! Якби Рада й справді захищала Ірку від відьом, то після її непритомності в готелі, вона мала б залишити дівчинку в себе. Відвезти, сховати! А вона спеціально виставила її за двері, та ще й до портьє наказала підійти — щоб усі запам’ятали, як Ірка вийшла з її номера. Вона спеціально змусила Ірку знепритомніти! Своїми травками! От тільки навіщо? Навіщо їм узагалі треба було робити з Ірки вбивцю? Господи, вона вбивця! Вона вбила людину! Ірка відчула, як кисла хвиля нудоти підкотилася їй до горла.

Дівчинка підбігла до вікна, потягла стулку, впускаючи струмінь свіжого, запашного повітря травневої ночі. І відразу ж завмерла, насторожившись. Із саду лунали легкі кроки двох людей.

— Перепочиньмо, — сказав голос Ради Сергіївни. — Ми там стільки дров напхали, що ще не скоро перегорить.

Ледь чутно чиркнув сірник. Повільно розгорівся багряно-червоний світлячок цигарки. Кроки віддалялися до старої напівзруйнованої альтанки.

Ірка розпачливо прикусила губу. Звідти вона точно нічого не почує. Треба ризикнути. Якщо вона рухатиметься беззвучно, її не побачать. Ірка тихенько вилізла на драбину, що так і лишилася під вікном із самого ранку.

Ковзнувши нечутною тінню, вона завмерла просто за спинами співрозмовників. І відразу ж ледь не видала себе, бо мало не зарепетувала від жаху.

Як завжди владно Рада Сергіївна наказала:

— Тепер нам треба позбутися дівчиська. Негайно.

— Радусю, тобі місячне сяйво часом голівку не напекло? — повільно затягшись цигаркою, поцікавився Аристарх. У його голосі не було звичної веселої шанобливості «всього-на-всього менеджера» перед справжньою відьмою. — Ти так захопилася виставою, влаштованою для дівчинки, що й справді вирішила, що ти тут головна, директорка, а я так собі — хлопчик на поскакеньках?

— На побігеньках, — м’яко виправила його Рада Сергіївна, дістаючи з кишені цигарки. Вона неквапом прикурила й так само неквапом сказала: — Ти не хлопчик. Ти просто дурбецало. І не сперечайся, — украй люб’язно, немов щойно подарувала йому бозна-який комплімент, мовила вона Аристарху, який напався на неї. — Коли я сама запропонувала знайти молоду природжену відьму й потайки використовувати її для наших цілей, — Рада затяглася цигаркою, — я ще тоді, по виразу твоїх бігаючих оченят, зрозуміла, що ти збираєшся внести в наш план якісь корективи. Що, вирішив змінити партнерку, потворо ти невдячна? — ласкаво поцікавилася Рада. — Та ти хоч пам’ятаєш, ким ти був до мене? Прилавок твій дохлий з китайською гниллю пам’ятаєш? Моє ворожіння зробило з тебе, нікчеми, крутого бізнесмена!

— Хто давнє пом’яне, той лиха не мине, радосте моя, Радо, — посміхнувся Аристарх. — Ти мені своїм ворожінням під носа не тицяй, бо ще ліпше є. Ця дівчинка справжня природжена відьма, а ти всього-на-всього жалюгідна роблена фальшивка. Помре твій учитель — куди й сила подінеться!

— Мій учитель не помре, — насупившись, відповіла Рада.

— У самого біса вчилася, чи що? — гмукнув Аристарх, але Ірка, затамувавши подих, виразно вчула в його глузуванні миттєву нотку остраху. — Не дуже-то він тебе й цінує, не так уже багато сил він тобі й дав. Ну що ти можеш? Одному-двом клієнтам голову задурити? Та якщо їм одразу контракт не підсунеш, вони потім швиденько приходять до тями! Навіть конкурента прибрати не можеш. Ти б наворожила Іващенкові «швидку Настю» — не більше! А це дівча — ого-го! Ти за все життя не додумалася б, як до Іващенка дістатися! Слід на ганчірку зняти, у фольгу загорнути. Бо мізки вже всохли, Радочко, час уже на спочинок, — Аристарх зловісно гмукнув. — А я вже на пару з дівчам розкручуся. Таких справ нароблю!

— Справ, кажеш, — кивнула Рада й безтурботно поцікавилась: — І як же ти збираєшся заманити її до своїх махінацій? Вона ж нормальна дитина, із совістю.

— Поду-умаєш, — протягнув менеджер недбало. — Щойно дівчисько побачило шмоття, то все аж загорілося. Ми з нею здружимось. Ганчір’я, іграшки, Діснейленд, що там ще, а за рік вона дивитиметься на світ моїми очима. Я звільню її від химери, що називається совість! — пафосно промовив Аристарх.

— Вона почне видоювати з твоїх клієнтів контракти, дарчі папери, заповіти на твою користь і з легкістю знищуватиме конкурентів, — закінчила Рада. — От тільки скажи мені, мій винахідливий друже, коли дівчинка навчиться бізнесу й ти їй будеш уже не потрібен, що їй завадить змусити тебе підписати дарчі папери на фірму й забити цвях у твій слід?

Аристарх мовчав, відвернувшись.

— Гадаєш, ти зможеш її контролювати, з її природною силою, яка тобі так подобається? — доконала його відьма.

Аристарх продовжував мовчати.

— Коротше, — сказала Рада, підводячись. Її голос набрав звичної владності. — Уранці дівча миттю збагне, що слід залишився в пічці. Далі морочити їй голову ми вже не зможемо. Як ти казав, вона природжена відьма й хазяйка свого слова, — Рада посміхнулася. — Захоче — накладе закляття, захоче — забере назад. Отож повернімося до первісного плану. До покинутого підвалу усе-таки поїде вона, а не я.

— Вона не мусить померти раніше за Іващенка, — глухо сказав Аристарх. — А раптом закляття не подіє.

— Залишиш їй води, — безапеляційно відрізала Рада. — Днів із п’ять вона протримається, а більше Іващенко й не протягне. Вона справді сильна відьма, ця Ірка Хортиця. Шкода, такий талант — і загине в розквіті сил.

Аристарх теж підвівся. Миттєва руйнація заповітних мрій важким тягарем лягла на його плечі.