Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба - Лаймен Френк Баум

Отож Чіп узяв сокиру, пішов до лісу, знайшов там кілька грубеньких і пряменьких деревець молодняку, зрубав їх, обчухрав гілки та листя. З них мали вийти руки, ноги й навіть підошви майбутнього страхопуда. Потім він здер із одного кремезного дерева шмат кори потрібної висоти і ширини й добряче зіпрів, скручуючи його в циліндр і скріплюючи виструганими паличками. Потім, весело насвистуючи, Чіп узявся майструвати руки й ноги та прикріпив їх до тулуба дерев’яними кілочками. Поки Чіп закінчував роботу, почало сутеніти. Тут він згадав, що ще має доїти корову й годувати свиней, тож узяв дерев’яного чоловічка під пахву і разом із ним почимчикував додому.

Увечері в кухні при світлі вогнища Чіп ретельно, як справжній майстер, підстругував нерівні поверхні й зачищав пошерхлості на ліктях і колінах свого страхопуда.

Завершивши роботу, він спер свій витвір на стіну і відступив назад, аби ним помилуватися. Страхопуд вдався височенький на зріст, навіть вищий за дорослого чоловіка, та Чіпа це цілком влаштовувало, і він навіть не думав його вкорочувати.

Уранці наступного дня Чіп знов узявся оглядати свого страхопуда й тільки тепер помітив, що зовсім забув про шию, на яку можна було б насадити гарбузову голову.

Він знову подався до лісу, який був тут неподалік, і вирубав кілька дерев’яних оцупків, щоб нарешті завершити страхопуда.

Повернувшись додому, Чіп збив із двох оцупків хрестовину, просвердлив посередині заглиблення, щоб було куди вставляти шию, і прикріпив її до тіла. Третього оцупка він вставив у це заглиблення, затесав його зверху й, коли шия вже була готова, насадив на неї гарбузову голову і притиснув, щоб вона краще сіла.

Хлопець залишився задоволений своєю роботою. Страхопуд міг вільно повертати голову праворуч-ліворуч, а його руки й ноги згиналися так, що він міг стати в яку завгодно позу.

— Що ж, — гордо мовив Чіп, — чолов’яга вийшов нівроку. Готовий битись об заклад, бабега Момбі верещатиме як недорізана! А от якщо його ще причепурити, він буде зовсім як живий.

Знайти путню одежину було не так-то просто, але Чіп відважно став до бою з величезною скринею, в якій баба Момбі тримала все своє майно та скарби, і на самісінькому її дні знайшов фіалкові штани, червону сорочку й рожеву жилетку в білий горошок. Одяг не дуже пасував страхопудові, та Чіп не здавався, і за якусь часину перед ним стояв франтуватий жевжик у крикливому вбранні. Довершили страхопудів гардероб старі плетені панчохи, в яких колись ходила баба Момбі, й латані-перелатані стоптані Чіпові черевики.

На вигляд цього дженджика хлопець так знетямився від захвату, що засміявся на весь голос і почав радісно пританцьовувати.

— Треба якось його назвати! — вигукнув Чіп. — Такий красунчик мусить мати ім’я! — Він іще трохи подумав і сказав: — Назву-но його Джек — Гарбузова Голова!

Зваживши всі «за» і «проти», Чіп вирішив, що кращого місця для страхопуда Джека, ніж на повороті неподалік від хати, годі й шукати.

Тож він потягнув його туди, та виявилося, що це надто важко й незручно. Чіп спробував волочити страхопуда по землі, а потім поставив його на ноги й, по черзі згинаючи йому в суглобі то одну, то другу ногу, став підштовхувати Джека в спину, і так вони й пішли. Дорогою страхопуд декілька разів падав, і Чіп геть вибився з сил, намагаючись дати йому раду. Хлопець обливався потом, і ще ніколи, ні на кукурудзяному полі, ні в лісі, він не працював так тяжко, як ось тепер. Не знати, чим би все це скінчилося, якби не бешкетлива Чіпова вдача, що додавала хлопцеві сил, і бажання побачити, що ж вийде з його задуму, яке таки взяло верх над утомою.

— Гарненький вийшов Джек, і людей він лякатиме гарно! — примовляв до себе Чіп, а сам аж сопів од натуги. І тільки тепер хлопець помітив, що, поки вони йшли, страхопуд загубив ліву руку. Довелося повертатися й шукати її, стругати нову, міцнішу, паличку до суглоба, зате коли Чіп повернув руку на місце, вона трималася ще краще, ніж спочатку. Тут Чіп зауважив, що й гарбузова голова перекрутилася обличчям до спини, та він умить повернув її назад. І от нарешті Джек стояв там, де й мав стояти, — на повороті, і його голова дивилася в той бік, звідки мала з’явитися баба Момбі. Він виглядав водночас і достатньо природно, щоб прийняти його за місцевого фермера, і в міру неприродно, щоб налякати кожного, хто на нього наскочить.

До вечора було ще далеченько, а баба Момбі о такій порі ніколи не поверталася, тож Чіп вирішив назбирати трохи горіхів, що росли в долині за їхньою садибою.

Та баба Момбі прийшла додому раніше, ніж зазвичай. Вона ходила не в село, а до горбатого чаклуна, котрий жив відлюдьком десь у гірській печері. Стара повідала чаклунові кілька своїх секретів, а той поділився з нею своїми таємницями, і тепер бабега Момбі поверталася додому з трьома новими рецептами, чотирма видами чарівних порошків і цілою в’язкою всілякого чар-зілля. Їй страх як кортіло випробувати силу нових чарів, і вона поквапом шкандибала додому.

Баба Момбі так замислилась про свої нові скарби, що, звертаючи на повороті, тільки мигцем зиркнула на незнайомця, кивнула йому й, не зупиняючись, мовила:

— Доброго вам вечора, добродію.

Та незнайомець мовчав, як води в рот набрав, і взагалі стояв як статуя. Бабега Момбі глипнула на нього, придивилася пильніше і з подивом побачила гарбузову голову, а на ній — обличчя, ретельно вирізане Чіповим ножичком.

— Хе! — не скрикнула, а якось хекнула стара. — Цей паливода знову взявся за свої штучки! Добре, дуж-же добре! Я покажу цьому дурисвітові, як лякати стару бабу, я зроблю йому опудало, ох і перепаде ж комусь від мене на горіхи!..

Баба Момбі сердито замахнулася ціпком, приміряючись до вишкіреної страхопудової мармизи.

Вона вже