Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс
Як на такий поважний розмір, чари виявилися несподівано легкими. Майкл міг нести згорток сам, обхопивши його обіруч. Хаул повернув ручку над дверима червоним донизу і випустив підмайстра між різнобарвні будинки.
— На ці чари вже чекають, — сказав Майклові Хаул, — та все ж тобі доведеться прождати майже весь ранок. Скажеш їм, що з цими чарами навіть дитина дасть собі раду. Покажи їм усе. А до твого повернення я підготую заклинання могутності, щоби ти над ним попрацював. Бувай.
Він рвучко зачинив двері — і знову почав знервовано метатися по кімнаті.
— Щось мені не сидиться, — раптом заявив він. — Піду прогуляюся пагорбами. Передайте Майклові, що заклинання, про яке я говорив, лежить на столі. А це — вам, щоби було чим зайнятися.
На коліна Софі нізвідки впав сірий з червоним костюм, такий же розкішний, як і блакитний зі сріблом. Тим часом Хаул узяв з кутка гітару, повернув ручку зеленим донизу і ступив на розколошканий вітром верес над Маркет-Чиппінгом.
— Йому не сидиться! — буркнув Кальцифер.
Над Портхавеном висів туман. Кальцифер втиснувся під свої поліна і посмикувався у різні боки, щоб ухилитися від крапель, які падали в комин.
— А чи думає він, як почуваюся я, прив’язаний до такого вогкого вогнища?!
— Ти б хоч натякнув мені, як розірвати твою угоду, — нагадала Софі, розправляючи сіро-червоний костюм. — Боже, який ти гарний, хоча й поношений! Тебе пошили спеціально, щоби приваблювати дівчат, правда?
— Я тобі вже натякав! — просичав Кальцифер.
— Тоді ти мусиш натякнути мені ще раз, — знизала плечима Софі, відклала костюм набік і почовгала до дверей.
— Якщо я тобі натякну і скажу, що це натяк, це буде вже пряма вказівка, а на це я не маю права, — заявив Кальцифер. — Куди це ти?
— Хочу зробити одну річ, яку не наважувалася зробити при них, — відповіла Софі.
Вона повернула квадратну ручку чорною міткою вниз. І відчинила двері.
За дверима було ніщо. Воно не було ні чорне, ні сіре, ні біле. Ні матове, ні прозоре. Воно не рухалося. Воно не мало запаху і не було відчутне на дотик. Коли Софі дуже обережно просунула туди палець, їй не стало ні тепло, ні холодно. Вона не відчула взагалі нічого. Одним словом, за дверима не було нічого — абсолютно і цілковито.
— Що це? — запитала Софі Кальцифера.
Кальциферові було так само цікаво, як і Софі. Він вихилив блакитне обличчя за ґрати, щоби подивитися, що там за дверима. Він навіть про туман забув.
— Не знаю, — прошепотів він. — Я ці чари тільки підтримую. Я знаю лише, що це з того боку Мандрівного Замку, який ніхто не може обійти. Як на мене, це десь дуже далеко.
— Як на мене, то це десь аж за Місяцем! — сказала Софі.
Вона зачинила двері й повернула ручку зеленим донизу. Повагавшись хвилину, вона зашкутильгала сходами вгору.
— Хаул замкнув двері на ключ, — гукнув їй Кальцифер. — Він сказав, щоб я попередив тебе, якщо тобі знову закортить поткнути туди свого носа.
— Ой! — зойкнула Софі. — Що ж там у нього таке?
— Поняття не маю, — відповів Кальцифер. — Я не знаю нічогісінько з того, що робиться нагорі. Ти навіть не уявляєш, як мені через це паскудно! Насправді я навіть не бачу, що відбувається навколо Мандрівного Замку, я можу бачити тільки в тому напрямку, куди рухається Мандрівний Замок.
Софі, якій чомусь стало так само паскудно, як і Кальциферові, сіла і почала лагодити сіро-червоний костюм. Незабаром після цього повернувся Майкл.
— Король мене відразу прийняв, — почав Майкл. — Його величність… — він оглянув кімнату — і його погляд наткнувся на порожній куток, де зазвичай стояла гітара.
— О, ні! — вигукнув Майкл. — Невже знову ця панянка? А я ж думав, що вона вже давно в нього закохалася — і що все закінчилося сто років тому! Що ж її стримує?
Кальцифер злісно засичав:
— Ти неправильно тлумачиш його поведінку! Безсердечний Хаул побачив, що ця дама так просто не здасться. Він вирішив залишити її в спокої на кілька днів — а раптом це допоможе. Ось і все.
— От чорт! — посмутнішав Майкл. — До добра це не доведе! А я так сподівався, що Хаул ось-ось знову стане розсудливим!
Софі жбурнула костюм собі на коліна.
— Ну, знаєте! — вигукнула вона. — Як ви можете так легковажно говорити про такі огидні речі! Ну добре, нехай Кальцифера звинувачувати не можна: він усе-таки злий демон. Але ти, Майкле!..
— Чого це раптом я злий?! — запротестував Кальцифер.
— Якщо ви думаєте, що я спокійно до цього ставлюся, то це неправда! — образився Майкл. — Якби ви тільки знали, скільки ми мали неприємностей через те, що Хаул раз у раз закохується! Нас уже і по судах тягали, і кавалери зі шпагами на нас чигали, і мамусі з качалками, і татусі та дядечки з кийками. А ще — тітоньки. Тітоньки — це просто жах. Вони ганяються за нами зі шпильками до капелюхів. Але найгірше — це коли дівчина, довідавшись, де мешкає Хаул, сама з’являється на порозі, заплакана й нещасна. І тоді Хаул завжди втікає через задні двері, а нам із Кальцифером доводиться мати справу з ними всіма!
— Ненавиджу нещасних, — втрутився Кальцифер. — Капають сльозами прямо на мене. Хай би вже краще злилися.
— А тепер давайте з’ясуємо одну річ, — сказала Софі, вчепившись вузлуватими пальцями в червоний атлас. — Що саме Хаул робить з цими бідними дівчатами? Мені казали, що він їсть їхні серця і висмоктує душі…
Майкл зніяковіло засміявся:
— Ви, мабуть, із Маркет-Чиппінга. Коли ми вперше привели Мандрівний Замок туди, де розташоване ваше містечко, Хаул послав мене очорнювати його ім’я. Ну, і я… е-е-е… Саме це я і сказав. Я нічого не вигадував. Тітоньки зазвичай називають його серцеїдом. Власне, це таки правда, але в переносному значенні.
— Хаул дуже непостійний, — пояснив Кальцифер. — Дівчина його цікавить лише доти, доки сама в нього не закохається. А після того він і чути про неї не хоче.
— Але поки вона в нього не закохається, він не зупиниться, — люто додав Майкл. — І тоді від нього нема ніякого пуття. Я завжди з нетерпінням чекаю, коли дівчина нарешті його покохає. Тоді все стає набагато кращим.
— Аж доки його не вистежать, — нагадав Кальцифер.
— Міг би уже додуматися називатися вигаданими іменами, — презирливо зауважила Софі. Презирство мало приховати той факт, що вона раптом відчула себе наївною дурепою.
— Е, та він завжди так робить! — сказав Майкл. — Він просто обожнює називатися вигаданими іменами і прикидатися як не одним, то іншим. Навіть коли не упадає за дівчиною. Хіба ви не помітили, що в Портхавені він — чаклун Дженкін, у Кінгсбері — маг Пендрагон, а в Мандрівному Замку — Хаул Жахливий?
Софі цього не помітила, а тому