Українські народні казки - Тарас Капущак (упоряд.)
А убогий каже:
— От, брате, я тобі скажу: не находив ти часом у себе якого капшучка із грішми?
— Де ж то! Найшла моя жінка, — каже багатий, — і ми його кочергою вигорнули з комори, думаючи, що то які чари, коли роздивилися — аж там гроші, то ми ті гроші забрали, а капшук викинули.
— Ото ж мій капшук! — каже убогий. Питає багатий:
— Як же він попав туди?
— А так, — каже убогий. — Я заробив грошей трошки і хотів, щоб побільшало; і прив’язав до палички, і казав, упустивши до тебе в комору: ідіть, гроші, до грошей! От нитка розв’язалась, і вони туди упали. А як прийшов додому та сказав жінці, то вона на мене як напалася, то я поїхав у ліс і надибав, де живуть розбійники. І як вони виїхали на здобитки, то я пішов у їх хату — і там так усього багато, що я не знав, що й брати. І я побачив, що там стояло три кадовби, накриті білими скатертями; я подивився — аж там гроші, от я й набрав грошей — і це трохи розжився… А це знову хотів їхати, та ніяк не проберусь.
Ото багатий брат і каже:
— Скажи мені, будь ласка, братику, де це той льох чи хата їх і як ти одчиняв, бо то у гайдамаків повинні бути добрі замки, і, мабуть, так живуть, що і непомітно, де їх хата, що стільки їх шукали громадою, та й пан сам скрізь їздив, та й не знайшов.
От бідний брат і каже:
— Я тобі скажу, братику, тільки нікому не кажи і сам не їдь, а колись поїдемо удвох.
— Добре, — каже багатий брат. А убогий і каже:
— Знаєш же ти, брате, того граба, що скоро виїхати з Довгого яру, і там стоїть дуже великий граб, а проти того граба, у ярку, єсть двері того льоху.
— А як ти відчинив? — питає багатий брат.
— А так, — каже убогий. — Я сказав: двері, одчиніться! То вони й одчинились, а сказав: замкніться, то вони й замкнулись.
Ото, погулявши, побалакавши, розпрощалися, пішов багатий брат із жінкою додому, а убогий став убираться у ярмарок.
От склався і поїхав, а багатий брат цілу ніч не спав, усе складався та приготовляв вози, а вранці запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, де живуть гайдамаки, щоб усе забрати, а жінці сказав:
— Як хто спитає, то щоб сказала, що поїхав у ліс по дрова.
Ото приїхав туди, де брат казав, аж воно так і є усе, тільки не було розбійників: кудись їздили. От він позавертав воли, пішов до дверей та й каже:
— Двері, одчиніться!
Двері одчинилися. Ото увійшов він туди і не знає, на що уперед дивитись і що брати. От кинувся багатир зараз до грошей і насипав їх на шість возів, а на шість возів усякого збіжжя — тільки їхати, та й годі! От сподобалась багатиреві одна ікона, котра стояла на покутті, у самому золоті і дуже гарна. Він став на лавку і взяв її, а повернувся до дверей, то двері зачинилися, і він остався у хаті. Кинувся одчиняти — не одчинить. Він уже усяк казав — не одчиняються.
Ото поставив ікону, де вона стояла, сам став відчиняти — не одчинить. Шукав сокири, щоб прорубати дірку і вилізти, — та не знайшов. Хотів у вікно лізти — залізні вікна, не можна, уже він і плакав, і кричав — нічого не помоглося…
Уже день минув, а вечір настав. Гайдамаки приїжджають додому, а отаман попереду, як побачив воли і вози з добиччю, то аж крикнув:
— Ей, брати, щось у нас хазяйнує! Глядіть, щоб у вас були готові ружжя й самопали, бо, може, тут і багато декого є!
Ото приїжджають до хатки — нема нікого, тільки воли та вози стоять наготовлені. Отаман скочив з коня — до дверей: двері були зачинені, він каже:
— Скоріш, хлопці, кругом хати ставайте! А деякі нумо у хату!
От і кажуть:
— Дверці, одчиніться!
Дверці одчинилися… А багатир прожогом хотів утекти поміж ними, так його й схопили на списи, не дали йому й пирхнуть. І закололи, тільки засміялись:
— Отака ловись! Один чоловік, а нас сорок, та й перелякались!.. Нумо шукати по кутках, щоб дехто не зостався іще… І як він сюди добився?
Ото шукали скрізь — ніде не знайшли нікого.
От поскидали все, як було, позносили з волів, а воли позагонили у далекі льохи. От отаман і каже:
— Отепер, брати, посідаймо, одпочинем і порадимося, що будемо робити з чоловіком оцим, бо він не один, а видно, що в його сім’я є; як би дізнатися?
Ото порадили: закопати на притині два стовпи і повісити його за руки й за ноги: хто буде йти повз нього як рідна, то заплаче, то тоді можна буде дізнатись. От так і зробили: закопали стовпи і повісили тіло, і два гайдамаки стерегли, поки хто йтиме.
А того багатиря жінка ждала, ждала — нема чоловіка, вона до брата побігла та й братові:
— Будь ласковий, Охріме, іди, шукай свого брата, бо уже, мабуть, нема його і на світі: з волами десь поїхав по ті гроші!
Брат з ляку аж за голову ухопився:
— Тепер же нема його живого! Я йому казав, щоб він сам не їхав!..
От запріг конячку й поїхав туди прямо; коли дивиться — біля притини стоїть два стовпи і висить його брат; він узяв і поїхав далі — кругом об’їхав і вернувся додому.
Ото й каже братовій:
— От я бачив брата, піди, коли хоч, і ти подивись: там на стовпах висить; тільки не плач, не журись. У мене жінка плоха, то ти будеш мені за жінку, та й будемо собі жити тихенько — однаково можна і по дві, і по три жінки брати.
Ото вона пішла, оддалік подивилась та й вернулась:
— Не витерплю, — каже, — щоб не плакати!
От він каже:
— Коли не витерпиш, то візьми уберися, як панська наймичка, і набери пляшок з вином, з медом і з горілкою повний кошик, та йди повз ті стовпи, де висить брат, та й спіткнися, та упади нарошне, і побий ті пляшки — і плач стільки тобі хочеться. А як хто спитає, чого ти плачеш, то ти скажеш, що йшла од панів, несла оцього добра до других панів, і