Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Алекс, який не зводив очей з випромінювача, помітив цей рух.

— Хто ж бере в косморозвідку людей з такими нервами? — тихо пробурмотів він, а голосніше додав: — Маріє, тримайтеся правіше від Кіба!

«На такій відстані випромінювач зробить з нас смолоскипи за долю секунди!»

— Привіт, привіт, Доне, давно я тебе не бачив!

— Вітаю, капітане, — голос у Дона також здригнувся.

— Цить! — обірвав його Ольгерд. — Ви хто?

— Я — Олександр Конов, за мною йде робот обслуговування, а позаду Марія Звела — теперішній спостерігач Араї.

— Брешеш! — вигукнув Ольгерд. — Конов загинув!

Олександр розреготався б, якби не дуло випромінювача перед очима:

— Ви, командире спецзагону, знаєте, що таке анабіоз?

Ольгерд насторожено вивчав чорну фізіономію Кіба.

— Атож.

— То я пробув кілька років в анабіозі в умовах одного природного утворення, яке мав необережність обізвати озером. Виловив мене звідтіля ось цей вельмишановний Кібер…

— Роботів обслуговування не фарбують у такий колір!

Вперше Конов з подивом глянув на Кіба, але тільки знизав плечима.

— Він обгорів, — тихо сказала Марія, дивлячись прямо в обличчя Ольгерду, — його ледве не спалила рожева хмара.

— Доне, ти пам’ятаєш?.. — Конов нагадував про один випадок під час рейсу ТВ 2-16… Косморозвідник невпевнено посміхнувся.

Тільки тепер Ольгерд опустив зброю.

Марія обминула їх і повільно побрела до станції. Олександрові залишалося самому порозумітись із косморозвідкою. Кіб плентався за дівчиною, раз за разом озираючись, аж раптом зупинився й щось підняв з піску:

— Маріє!

Вона й собі озирнулась і побачила на простягнутій долоні Кіба маленький чорний трикутник з розчерком блискавки. Трикутник був чорний-чорнісінький, а зиґзаґ чомусь залишився світлим. На обличчя Кіба повільно наповзала посмішка:

— Що де, Маріє?

Обвуглене вухо — це все, що залишилося від сірого дворняги, який не був собакою.

Марія згадала про випромінювач у руках Ольгерда.

Вони стояли там само, Олександр захоплено розповідав про Араю, щохвилини закликаючи «красунь» у свідки, а двоє слухали зі змішаними почуттями подиву й недовіри. Кіб підійшов майже впритул, і тільки тоді Конов його помітив:

— Чого тобі, Кібе?

Робот не звернув на нього уваги.

— Хто з вас Ольгерд? — спитав він своїм звичайним рівним голосом.

— Я, — відповів косморозвідник, — а що таке?

— Марія просила передати, що не хотіла б тебе більше бачити.

Брови Ольгерда здивовано поповзли догори, але Кіб не дав йому заговорити:

— Алексе, він убив твого собаку!

На обличчі Олександра Конова щось здригнулося, коли Кіб вклав йому в долоню закопчений трикутник.

Перед ними зіяв сповнений сутінками кар’єр, над головою палав диск Альфи, а навкруги стояли, звисали й плазували ліси, куйовдилися рожеві хмари, під покровом фіалкових чагарників танцювали пацюки, квіти безгучно перепурхували з каменя на камінь — життя, звичайне й дивовижне, звично текло собі далі.

Марія збиралася з відчайдушною поквапливістю. На орбіті чекав «Човник» з попутним рейсом на Землю.

Все складалося не до ладу, фіалкові колючки порозлазились по всій станції, з шухляди з колекціями виповз араївський удав і вмостився в покинутому гермошлемі Дона, з крихітного зернятка вилупився дуже сердитий скорпіон. Щоправда, Кіб відразу спіймав скорпіончика, відняв у плазуна Донів шолом, а колючки замкнув в оранжереї.

Кіб залишався на Араї, але Марія вблагала Конова, щоб його відіслали слідом, коли прибуде експедиція зі своєю технікою. Дон, зі свого боку, пообіцяв перепровадити Кіба каналами косморозвідки.

Нарешті «Човник» завантажено. Марія востаннє оглянула повзучі араївські ліси, а те, що при цьому вона затримала погляд на Конові — дурна вигадка Кіба. І цілком природно, що у відповідь на ще дурніші слова робота: «Слухай-но, таж Алекс у тебе закохався», — Марія спалахнула, обізвала Кіба залізним бовдуром і швидко злетіла по трапу.

«Човник» здійнявся в повітря, несучи в собі четвертого араївського спостерігача, Кіб подивився йому вслід і замислено спитав:

— Але чому я залізний бовдур?

— Ти тому бовдур, Кібе, що я сам збирався їй це сказати, а ти перешкодив, — пояснив Олександр.

Кіб відійшов убік метрів на п’ять, зупинився й звідти загукав:

— А ти, Алексе, бовдур не залізний, тому що Марія з Землі полетить далі, а ти забув уточнити, на якій планеті потім шукати її! І поки ти не вибачишся переді мною і не подаруєш десять фіалкових колючок, я тобі цього не скажу!

Рожеві хмари були вражені надзвичайним видовищем: стежиною, що вела до станції, щодуху мчав засмаглий робот, за яким з величезним ціпком у руках гнався Олександр Конов.

Коли через один, два, три… якийсь час на поверхню Другої планети ступила нога Олександра Конова, його оточили симпатичні восьминогі вагуабсели. Восьминіжки дружно стали на чотири ноги, помахали чотирма в повітрі, а потім до гостя підбігли два фіалкові чагарники й розгорнули транспарант «Ласкаво просимо». І вже