Твоя Марія... і Кіб - Аліна Миколаївна Болото

Цей корабель можна було порівняти зі старим рядовим вояком, що служив під командою славетних полководців. А тепер до нього присилають юнь, та ще й наказують коритися їй. Барс, звичайно, корився, та часом дозволяв собі нишпорити по курсу, перемовлятися із зустрічними кораблями й невчасно вмикати бортові вогні.

Даруа разом з гостем піднялися на борт і попрямували до рубки, але двері чомусь виявилися замкненими.

— Що таке, Барсе?! — Ватіш суворо глянув на пристрій для переговорів.

— Сторонні на борту. Стороннім вхід у рубку заборонено!

Давно Ватіш не знав такого сорому, та не встиг він рота розтулити, як незнайомець зробив крок до переговорного пристрою.

— Олександр Конов. Особистий номер — сімсот сорок сім.

Двері негайно в’їхали в стіну, й Барс шанобливо вимовив:

— Ласкаво просимо, Олександре!

«Стонадцять чортів! — подумав Даруа. — Зі мною він таким ввічливим не буває!»

Олександр задоволено роззирнувся по рубці:

— Давненько не літав я на біелах!

— Але однострій у вас не льотного складу?.. — здивувався було Даруа.

— На біелах літають не тільки пілоти.

Ватішеві страшенно кортіло дізнатися, яка ж професія в пасажира, але він посоромився. Сам скаже, якщо вважатиме за потрібне.

— Даруйте, не здогадався спитати, як ваше ім’я, — питально глянув на Ватіша Конов.

— Дар… Даруа Ватіш.

— Дуже приємно. Даре, якщо можна, я пройшов би в каюту? Відверто кажучи, другу добу на ногах. Стомився жахливо!

Тільки-но гість разом з бараноїдом залишив рубку, Ватіш обернувся до пульта.

— Хто це, Барсе?

— Олександр Конов! — повідомив біоелектронний бог і відімкнувся.

З появою на борту Конова Ватіш остаточно втратив спокій. Перетинаючи пожвавлені траси, Даруа брав керування на себе, та без сюрпризів не обійшлося все одно. Коли підходили до четвертої планети Альфи, диспетчер викликав Ватіша на зв’язок і добряче вилаяв за сторонні розмови в ефірі, хоча Даруа й рота не розтуляв. При стиковці з орбітальною станцією призначені до вивантаження контейнери виявилися на місці раніше, ніж у трюм спустився автоматичний вантажник. Під час зустрічі з кораблем косморозвідки бортові вогні не вмикалися доти, поки розвідник не відсалютував перший. Дрібниці, звичайно, але досить прикрі.

Втім, Конов, здається, нічого не помічав. Він виявляв цілковиту байдужість як до славетного минулого корабля, так і до героїчного майбутнього його пілота. Гість годинами просиджував у фільмотеці серед героїв, котрі рвали на собі волосся, не досягши згоди, або разом зі звитяжним Мунвахом блукав планетою вогнедишних хробаків.

Бараноїд виявився більш товариським. Якось Ватіш прийшов на вахту й виявив, що звіря нівечить корабельне майно. Бараноїд помітно підріс з того часу, як вони бачилися востаннє, й діставав до перемикачів без особливої натуги. Всі об’єкти синього кольору він просто повідкушував.

Як у подібному випадку повинна поводитись людина, знайома з основами космічної дипломатії? Звісно, інакше, ніж вчинив Ватіш: схопив перше, що потрапило під руку, й пожбурив у злочинця. А під руку трапилася диск-карта тутешнього району. Бараноїд підозріливо оглянув предмет, який упав поруч, неквапно взяв диск у зуби — і тільки його й бачили.

Нічого особливого на диску не значилося, та він був корабельним майном, і Ватіш кинувся навздогін. Вони промчали по довгому коридору житлового відсіку повз зачинені каюти й порожні лабораторії. Грюкіт при цьому зчинили такий, нібито вовча зграя переслідувала кінський табун, причому роль зграї всупереч реальному станові речей мав грати саме бараноїд, який пересувався нечутно, а от спецвзуття Ватіша гупало жахливо.

Мало хто в змозі спіймати видру, яка мчить зі швидкістю гепарда! А Даруа намагався. Він спіткнувся біля самого переходу й ще метрів зо два проїхав на животі по гладенькій підлозі вантажного відсіку, а бараноїд тим часом сховався. Ловити звіра на трьох палубах «Барса» серед багатотонного обладнання — не зовсім те, що в порожньому коридорі. Ватіш спересердя вдарив кулаком по підлозі й підвівся.

— Займаєтеся новим видом спорту? — поцікавився Конов, який зненацька виник невідомо звідки.

— Ваш приятель поцупив мою карту! — сердито поскаржився Ватіш.

— Він хотів лише погратися! — зробив припущення Конов. — Щоправда, незрозуміло, як він виліз із замкненої каюти?!

Видобутися з тієї каюти не зміг би хіба що добре вгодований кіт, а для тендітного бараноїда вислизнути крізь таку діру — дрібниці. От тільки звідки в перемичках взялася діра? Оглянувши отвір, Конов тихенько присвиснув і торкнув пальцем порвані краї ізоляційного шару. Отвір виявився в найбільш вразливому місці, де колись була пробоїна.

— Якщо ваше звірятко прокопало це своїми малесенькими кігтиками, — почав Ватіш, — їх варто запатентувати як новий металорізальний пристрій!

Конов не без цікавості глянув на пілота.

— То ви вважаєте, це, — він тицьнув пальцем у дефект перегородки, — доказом розуму? — Ватіш енергійно кивнув. — Тоді навіщо вціляти в гостя картою?

Ватіш почувався трохи ніяково. Він нічого не сповіщав про обставини зникнення карти. Невже Барс доніс?

— У той момент я не міг думати про контакт.

— А тепер?

Тепер Даруа запалився ідеєю контакту. Спершу він наказав Барсові транслювати в усіх відсіках статут космофлоту в тій його частині,