Українська література » Дитячі книги » Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс

Читаємо онлайн Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс
здивована, бо цей двір аж ніяк не пасував до решти замку. Та й, зрештою, жодного замку над цегляними стінами не було видно: вгорі синіло небо. Відтак єдине, що спало Софі на думку, — що це якраз і є та округла частина, куди вчора ввечері її не пустила невидима стіна.

Софі відчинила четверті двері, за якими була лише комірчина для мітел, на ручках яких висіли два ще цілком пристойні, одначе геть запилюжені оксамитні плащі. Софі поволі причинила і ці двері. Відтак залишалися тільки двері в стіні з вікном — саме ті, в які Софі вчора ввійшла. Вона пошкутильгала до них і обережно їх відчинила.

Софі на мить завмерла, дивлячись, як за дверима поволі пропливає горбистий краєвид, як під порогом пригинається верес; вона відчувала, як вітер ворушить її поріділе волосся, і вслухалась у гуркіт і скрегіт великих чорних каменів. Тоді вона зачинила двері й підійшла до вікна.

За вікном Софі знову побачила приморське містечко. Причому це була ніяка не картинка. Жінка з будинку навпроти вимітала за поріг сміття. За дахом височіла щогла, на якій різкими ривками напиналося вітрило із сірого полотна. Саме цієї миті воно наполохало зграйку чайок, які знялися у повітря і стали кружляти на тлі блискотливої морської синяви.

— Нічого не розумію, — звернулася Софі до черепа.

Та нараз їй здалося, що пломінець уже майже погас, тому вона пішла і підклала у вогнище кілька полін, а тоді вигребла трохи попелу.

Між полінами затанцювали зелені язички полум’я, маленькі і кучеряві, а за ними вгору зметнулося подовгувате синє обличчя із зеленим вогняним чубом.

— Доброго ранку, — звернувся до неї вогненний демон. — Не забувай, що ми уклали угоду.

Значить, їй таки справді нічого не приснилося. Софі була не вельми тонкосльозою, але тут вона сіла в крісло і просиділа досить довго, дивлячись на вогненного демона, що тремтів і розпливався в неї перед очима, не звертаючи уваги на шум, який долинав згори. Цей шум, очевидно, мав означати, що Майкл уже прокинувся, а ще за кілька хвилин з’ясувалося, що він стоїть коло Софі з трохи заклопотаним, а трохи сердитим виглядом.

— Ви все ще тут? — поцікавився він. — Чого вам треба?

Софі шморгнула носом.

— Я стара… — почала вона.

Однак більше вона нічого не змогла про себе сказати — власне, все сталося так, як і пообіцяла їй Відьма. Добре хоч, що вогненний демон сам про все здогадався.

— Ну, старість рано чи пізно трапиться з кожним із нас, — сухувато проговорив Майкл. — Може, ви хочете поснідати?

Софі зрозуміла, що вона таки справді дуже міцна стара.

Востаннє Софі підкріплялася хлібом із сиром учора в обід і встигла зголодніти як вовк.

— Авжеж! — вигукнула Софі, а коли Майкл пішов до буфету, вона підхопилася і зазирнула йому через плече, щоб побачити, що там є їстівного.

— Боюся, у нас тільки хліб із сиром, — ще сухіше промовив Майкл.

— Але ж там цілий кошик яєць! — здивувалася Софі. — А ото хіба не бекон? Та й випити чогось гарячого не завадить… Де у тебе чайник?

— Немає, — відповів Майкл. — У нас тільки Хаул уміє готувати.

— Я також умію готувати, — заявила Софі. — Зніми-но мені он ту сковорідку — і сам у всьому переконаєшся!

Вона потягнулася за великою чорною сковорідкою, яка висіла в буфеті на стінці, хоча Майкл усіляко намагався її втримати.

— Ви мене не зрозуміли, — сказав Майкл. — Це Кальцифер, вогненний демон. Він не схилить голови ні перед ким, окрім Хаула. Він не дозволить, щоби на ньому готували.

Софі обернулася і гостро глянула на вогненного демона. Він злісно блимнув у відповідь:

— Я не дозволю, щоби мене експлуатували!

— То ти хочеш сказати, — звернулася Софі до Майкла, — що тобі щоразу доводиться обходитися без теплого пиття, поки не повернеться Хаул?

Майкл ніяково кивнув.

— Тоді це тебе експлуатують! — сказала Софі. — Дай-но її сюди.

Софі вирвала сковорідку з Майклових рук (він нізащо не хотів її відпускати!), кинула в неї бекон, застромила в кошик з яйцями дерев’яну ложку — і з усім цим добром підійшла до вогнища.

— Ну, Кальцифере, — сказала вона, — годі комизитися. Нахиляй голову.

— Ти мене до цього не змусиш! — протріщав вогненний демон.

— Ще й як змушу! — проскрипіла у відповідь Софі з тією люттю, яка частенько зупиняла навіть її сестричок у розпал бійки. — Тільки спробуй не послухатися — і я заллю тебе водою. Або візьму щипці — й заберу в тебе обидва поліна, — додала вона, з хрускотом у кістках опускаючись на коліна перед вогнищем.

Нахилившись, вона шепнула:

— А ще я можу розірвати нашу угоду або розповісти про неї Хаулу. Що ти на це?

— Прокляття! — засичав Кальцифер. — Майкле, чому ти її сюди впустив?!

Він став неохоче нахиляти своє блакитне обличчя, аж доки зверху не залишилося тільки декілька зелених язичків полум’я, що танцювали на полінах.

— Дякую, — сказала Софі і притиснула зелені язички полум’я важкою сковорідкою, щоби не дати Кальциферові знову піднятися.

— Сподіваюся, твій бекон пригорить, — здавлено огризнувся Кальцифер з-під сковорідки.

Софі вкинула в сковорідку тонко нарізаного бекону. Сковорідка була добра, тож розігрілася швидко. Бекон зашкварчав, відтак Софі довелося обгорнути руку спідницею, щоби не обпектися. Двері відчинилися, але через шипіння Софі цього не розчула.

— Не роби дурниць! — нагадала вона Кальциферові. — І не крути головою, бо мені ще треба вибити яйця.

— А, Хауле, привіт, — безпорадно вимовив Майкл.

При цих словах Софі обернулася — можливо, аж занадто поспішно — і стала розглядати господаря Мандрівного Замку. Високий зеленоокий юнак у напрочуд розкішному блакитному зі срібним шиттям костюмі завмер. Він навіть не встиг поставити у куток гітару.

Тим часом Софі порядкувала коло вогню і доволі-таки спокійно розглядала Хаула.

Хаул відкинув пасмо білявого волосся, яке спадало йому на очі, та, у свою чергу, став зацікавлено розглядати Софі. На його подовгастому вузькому обличчі з’явився здивовано-розгублений вираз.

— Хто ви така? — поцікавився Хаул. — Де я міг бачити вас раніше?

— Ви мене не знаєте, — впевнено збрехала Софі.

Врешті-решт, перша і єдина її зустріч із Хаулом була настільки короткою, що він заледве встиг назвати її сірою мишкою, — тож це можна було вважати правдою.

Софі припускала, що їй належало би подякувати долі за тодішню щасливу втечу, однак зараз, щиро кажучи, її займала лише одна думка: «Боже милостивий! Та цей чарівник Хаул, при всій його злостивості, — всього лише двадцятирічна дитина! Бути старою — надзвичайно корисна річ», — думала вона, перевертаючи бекон на сковорідці.

Софі радше погодилася б умерти, ніж дала би зрозуміти цьому дженджуристому молодикові, що якраз вона і була тією дівчиною, яку він пошкодував на Травневому святі. Серця і душі тут ні при чому. Хаул ні про що не довідається.

— Вона каже, що її звати Софі, — пояснив Майкл. — Прийшла вчора ввечері.

— А як

Відгуки про книгу Мандрівний замок Хаула - Діана Вінн Джонс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: