Сто років тому вперед - Кір Буличів
— Юлько! Вони женуться за ним! — крикнула Аліса. — Я біжу!
— Хто? Хто за ким женеться? — спитала Алла. — Я цього не зможу витерпіти!
Аліса розчахнула вікно — ніхто навіть охнути не встиг, — стрибнула на підвіконня й зіскочила на великого дуба, що ріс на шкільному подвір’ї. Гілля дуба не діставало двох-трьох метрів до шкільного вікна. На льоту Аліса, як мавпа, схопилася за товстий сук, гойднулася на ньому і злетіла на нижню гілку. Звідти стрибнула на землю й побігла слідом за Колею та піратами.
Всі учні бачили цей смертельний номер, бо підбігли до вікон. Алла Сергіївна теж бачила, але не до кінця: на її щастя, вона знову знепритомніла. Таке сталося з нею раніше тільки один раз — коли їй було дванадцять років і вона побачила мишу. А тут — треба ж! — двічі за десять хвилин.
Поки Аліса робила свої стрибки, дівчатка охали, а хлопці підбадьорювали Алісу криками, тільки одна Мила Руткевич була спокійна. І коли Аліси не стало видно й дівчатка заходилися знову приводити до тями Аллу, вона голосно сказала, щоб усі чули:
— Нічого дивного. Це від ненормальності. Я з її лікарем розмовляла. Її взагалі шукають, щоб у спеціальну лікарню повернути.
— Як тобі не соромно! — закричала Юлька. — Вона нормальніша і здоровіша за тебе. Я вже краще знаю.
Алла опритомніла і сказала:
— Ви пробачте мені, я піду в медпункт. У мене нерви розходилися.
Мила Руткевич першою встигла їй на допомогу, пособила вийти в коридор.
Решта зразу оточили Юльку. Катя Михайлова промовила:
— Грибкова, негайно розкажи нам усе, що знаєш!
— Я нічого не знаю, — відповіла Юлька. Вона тримала в руках свій портфель і сумку Аліси. — Пропустіть мене, я піду додому.
— Нікуди ми тебе не пустимо! — озвався Фіма Корольов. — Я теж дещо знаю, і, якщо вона не розкаже, я сам розкажу.
— Розповідай, Юлю, — попрохав Коля Сулима. — Адже їм обом, напевно, треба допомогти.
Розділ XXІШУТІН НЕ ВТРУЧАЄТЬСЯ
Аліса вибігла на вулицю, побачила далеко попереду бегемотову спину Веселуна У та сукню Алли Сергіївни й кинулася за ними. Вона розуміла, що не можна відпускати їх далеко від себе, а то враз утратиш.
Адже вона погано знала вулиці й провулки, тоді як решта були куди досвідченіші. Коля Наумов жив у цих місцях змалечку, а пірати, які останній тиждень витратили на пошуки Аліси й Колі, непогано встигли вивчити довколишні провулки та двори. І навіть де в чому стали метикованіші за Наумова.
Коли Аліса побачила, що зони подалися в провулок, вона просто-таки полетіла стрілою, мало не збиваючи перехожих, і, звернувши за ріг, устигла помітити, що пірати вдалися до такого тактичного маневру. За Колею гнався тільки Веселун У, а Крис у подобі Наполеона перебіг на другий бік провулка й помчав попід стіною так, щоб обігнати Колю й узяти його в лещата.
Коля огледівся й побачив, що його оточують.
Праворуч від нього був під’їзд.
Якби він біг далі вперед, пірати його неодмінно піймали б, через те йому нічого не лишалося, як пірнути в цей під’їзд.
Грюкнули двері.
Веселун У гучно крикнув: «Ширшшфк!» — що означало: «Попався!»
Аліса збагнула: у під’їзді нема другого виходу. Вони загнали Колю в глухий кут.
Веселун пірнув у під’їзд слідом за Колею. Але Крис побіг далі, до арки, що вела у двір.
Аліса не встигла зметикувати, що ж їй робити далі, як хтось підхопив її на бігу, й жіночий голос промовив:
— Саме тебе мені й треба, мій скарбе!
Аліса спробувала вивернутись, але міцні руки легкоатлетичної тренерші Марти Скриль тримали її, як у лещатах.
— Ти навіть вулицею біжиш, немовби маєш намір ставити рекорди, — сказала жовтоволоса тренерша. — Вважай, що мені поталанило. Йшла до твоєї школи, раптом бачу — моя рекордсменка, надія нашого спорту, власною персоною. Ну що ж, саме час поговорити.
— Даруйте, — вибачилась Аліса, метляючись у повітрі. — Я дуже поспішаю!
— Що твоя оця теперішня поспішність у порівнянні з майбутнім, яке відкривається перед тобою в спорті? Ти ж самородок! Якщо нам пощастить тебе зламати…
Навіть у такому незручному стані Аліса здивувалася:
— Навіщо мене ламати?
— Як навіщо? Щоб відучити від доморощених прийомів. Хто так стрибає у висоту в наші дні?
Аліса дивилася, чи не з’явиться хто-небудь із під’їзду чи з-під арки. Та провулок наче вимер.
— А в які дні так стрибають? — запитала Аліса.
Все одно тренершу силою не здолаєш, доведеться брати хитрістю.
— У доісторичні, — сказала тренерша впевнено. — Сьогодні цей прийом безперспективний.
— А от і ні! — обурилась Аліса. — Знали б ви, яку висоту взяв Пулярдкін таким способом!
— Для мене не грає ролі, що там узяв Пулярдкін. Я знаю тільки, що тебе пробували зіпсувати. Ми всерйоз працюватимемо над технікою. Ти в мене застрибаєш…
— Тоді відпустіть мене на землю.
— Гаразд, тільки не тікай. Я зараз запишу твої координати.