Джеймс і гігантський персик - Роальд Даль

— Цей хлопець з’їхав з глузду! — прорекла Стоніжка. © http://kompas.co.ua

— Нехай договорить, — сказала Зозулька. — Ну ж бо, Джеймсе. То як ти це зробиш?

— За допомогою наживки.

— Наживки! Якої ще наживки?

— З черв’яка, звичайно. Хіба ви не знали, що чайки люблять черв’яків? А ми, на щастя, маємо тут найбільшого, найжирнішого, найрожевішого і найсоковитішого в світі Черв’яка.

— Далі ані слова! — різко урвав його Черв’як. — Цього цілком досить!

— Ні, не досить! — відверто зацікавилися всі. — Кажи далі!

— Чайки вже давно його помітили, — вів далі Джеймс. — Ось чому їх так багато тут кружляє. Але вони не наважуються злетіти сюди, бо тут стоїмо ми. Тому ось, що треба…

— Стоп! — закричав Черв’як. — Стоп, стоп, стоп! Я цього не допущу! Я відмовляюся! Я… я… я… я…

— Та тихо ти! — гаркнула Стоніжка. — Не лізь не в свої справи!

— Отакої!

— Любий мій Черв’яче, тебе ж однак з’їдять, то яка різниця, хто це зробить — чайки чи акули?

— Я не згоден!

— Давайте хоч дослухаємо до кінця увесь задум! — порадив Старий-Зелений-Коник.

— А мені начхати на цей задум! — не вгавав Черв’як. — Я не хочу, щоб мене задзьобала до смерті зграя дурнуватих чайок!

— Ти станеш великомучеником, — сказала Стоніжка. — Я згадуватиму тебе ціле своє життя.

— Я теж, — підтримала її пані Павучиха. — Про тебе напишуть усі газети. Черв’як пожертвував життям для порятунку друзів…

— Але ж йому не треба жертвувати життям, — заперечив Джеймс. — Послухайте мене. Ось що нам треба зробити…

21

— Ой, та це ж просто чудово! — вигукнув Старий-Зелений-Коник, коли Джеймс виклав свій план.

— Цей хлопець геній! — оголосила Стоніжка. — Я тепер можу не скидати черевичків.

— Ох, мене задзьобають до смерті! — мало не плакав бідолашний Черв’як.

— Ніхто тебе не задзьобає.

— Задзьобають, та ще й як, я знаю! Я навіть не побачу, як вони підлітають, бо не маю очей!

Джеймс підійшов до Черв’яка і лагідно його обійняв. — Вони не посміють навіть торкнутися до тебе, — сказав він. — Я тобі обіцяю. Але нам треба поквапитись! Погляньте вниз!

Довкола персика аж кишіло від акул. Вода пінилася й мало не закипала. Їх було, мабуть, дев’яносто, а то й усі сто. А нашим мандрівникам здавалося, звичайно, що персик дедалі глибше й глибше занурюється під воду.

— Увага! — крикнув Джеймс. — Бойова тривога! Не можна гаяти жодної хвилини! — Він тепер був капітаном, і всі це розуміли. І були готові виконати будь-яку його команду.

— Свистати донизу всіх, окрім Черв’яка! — наказав він.

— Так-так, — відразу погодилися всі й подріботіли до входу в тунель. — Швиденько! Треба поквапитись!

— Стоніжко, слухайте мою команду! — крикнув Джеймс. — Біжіть до Шовкопряда і нехай він негайно береться до роботи! Нехай пряде так, як ще в житті не пряв! Це питання нашого життя чи смерті! Це стосується і вас, пані Павучихо! Мерщій униз! Прядіть прядиво!

22

За кілька хвилин усе вже було готове. На верхівці персика було тепер незвично тихо. Там нікого не було — нікого, крім Черв’яка.

Одна половинка Черв’яка, схожа на величезну, товсту, соковиту й рожеву сосиску, лежала собі на сонечку так, щоб її бачили чайки.

Інша ж половинка звисала в тунель. Джеймс сидів навпочіпки неподалік, сховавшись у тунелі біля самого виходу, очікуючи на першу чайку. Він тримав у руках шовкову мотузку з зашморгом на кінці.

Старий-Зелений-Коник і Зозулька ховалися ще глибше в тунелі, тримаючи Черв’яка за хвіст. Вони були готові шарпнути його якомога швидше, рятуючи Черв’яка від небезпеки, на першу ж Джеймсову команду.

А ще нижче, у величезній видовбаній кісточці персика, Світлячка-Хробачка освітлювала приміщення, щоб пані Павучиха з Шовкопрядом бачили, що вони прядуть. Стоніжка теж була з ними, раз у раз підганяючи їх у роботі, тож іноді до Джеймса долинав з глибин її далекий голос, що заохочував: — Пряди, Шовкопряде, пряди, ледача жирна почваро! Швидше, швидше, якщо не хочеш, щоб ми жбурнули тебе акулам!

— А ось і перша чайка! — прошепотів Джеймс. — Тепер не рухайся, Черв’яче. Завмри. Тебе зараз смикнуть.

— Ой, тільки б вона мене не продірявила, — забідкався Черв’як.

— Не продірявить. Цс-с-с…

Краєчком ока Джеймс стежив за чайкою, що шугонула до Черв’яка. І ось раптом вона опинилася так близько, що він побачив її маленькі чорні очі і вигнутий дзьоб. Цим роззявленим дзьобом чайка вже наготувалася вирвати добрячий шмат м’яса з Черв’якової спини.

— Смикайте! — крикнув Джеймс.

Старий-Зелений-Коник і Зозулька щосили шарпнули Черв’яка за хвіст, і той, наче за помахом чарівної палички, зненацька зник у тунелі. У ту ж мить звідти вистромилася Джеймсова рука, і чайка залетіла прямісінько в шовковий зашморг, що стримів у його руці. Зашморг був такий хитромудрий, що миттю обвив пташину шию (але не занадто міцно), і чайка опинилася в полоні.

— Ура! — закричав Старий-Зелений-Коник, визираючи з тунелю. — Гарна робота, Джеймсе!

Джеймс попустив мотузку, і чайка злетіла вгору. Він дав їй підлетіти метрів на п’ятдесят, а тоді прив’язав мотузку до персикового хвостика.

— Наступна! — вигукнув він, застрибуючи назад у тунель. — Черв’яче, вилазь! Стоніжко, більше шовку!

— Ох, як мені це не подобається, — застогнав Черв’як. — Ще трошки — і вона б мене дзьобнула! Я аж відчув, як війнуло вітром, коли вона просвистіла над моєю спиною!

— Цс-с-с! — прошепотів Джеймс. — Завмри! Он летить друга чайка!

І вони знову зробили все так само. І знову, і знову, і знову.

Чайки летіли й летіли, а Джеймс ловив їх по черзі і припинав до персикового хвостика.

— Сто чайок! — вигукнув він, витираючи піт з чола.

— Не зупиняйся! — закричали йому у відповідь. — Лови їх, Джеймсе!

— Двісті чайок!

— Триста чайок!

— Чотириста чайок!

Акули мовби відчули, що здобич вислизає їм з-під носа, і ще лютіше накинулися на персик, який дедалі глибше занурювався у воду.

— П’ятсот чайок! — крикнув Джеймс.

— Шовкопряд каже, що в нього закінчується шовк! — заволала знизу Стоніжка. — Каже, що надовго йому не вистачить. І пані Павучисі теж!

— Скажи їм хай піднатужаться! — озвався Джеймс. — Їм не можна зупинятися!

— Ми піднімаємось! — почувся чийсь вигук.

— Та де там!

— Я це відчув!

— Ще одну чайку, швидше!

— Ану, тихенько! Тиша! Сюди летить чайка! То була п’ятсот перша чайка, і варто було Джеймсові впіймати її і припнути разом з іншими до хвостика, як велетенський персик раптом почав поволеньки виринати з води.

— Обережно! Ми піднімаємось! Тримайтеся, хлоп’ята!

Але тут персик зупинився. І завис у повітрі.