Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг

— Ти йдеш не тим шляхом, — не вгавала Герміона. — Дамблдор каже, що лише ти можеш здобути той спогад. Це означає, що ти єдиний можеш переконати Слизорога. Отже, підсипати йому зілля не треба — це міг би зробити хто завгодно…

— Як правильно писати «збройний»? — запитав Рон, щосили трусячи пером і дивлячись у пергамент. — Це ж не може бути «3… А… Д…»

— Ні, не може, — підсунула до себе Ронів реферат Герміона. — І «оракул» теж починається не з літер «С… Р… А…». Що це в тебе за перо?

— Самозвіряльне перо від Фреда й Джорджа… але, мабуть, чари вже вивітрились…

— Мабуть, — показала Герміона на назву реферату, — бо треба було писати про те, як подолати дементорів, а не «туалеторів». і я не пригадую, щоб ти міняв ім’я й прізвище на «Руні Ввазусруні».

— Ой! — приголомшено глянув Рон на свій пергамент. — Тільки не кажи, що доведеться все переписувати!

— Усе нормально, ми це виправимо, — підсунула Герміона до себе реферат і вийняла чарівну паличку.

— Я люблю тебе, Герміоно. — сказав Рон, падаючи на крісло і втомлено тручи очі.

Герміона ледь-ледь зашарілася й сказала: — Дивися, щоб Лаванда не почула.

— Не почує, — буркнув собі під ніс Рон. — Або й почує… і порве зі мною…

— Чому ти сам з нею не порвеш, якщо так цього хочеш? — здивувався Гаррі.

— А ти хоч раз із кимось поривав? — спитав Рон. — Ви з Чо просто…

— Розійшлися і все, — договорив за нього Гаррі.

— Якби ж і в мене з Лавандою так вийшло, — похмуро сказав Рон, дивлячись, як Герміона мовчки торкається кінчиком чарівної палички кожного написаного з помилками слова, після чого всі орфографічні помилки самі виправлялися. — Але що більше я натякаю, що треба було б усе де припинити, то чіпкіше вона за мене хапається. Так, ніби я зустрічаюся з нашим велетенським кальмаром.

— Ось.— сказала Герміона хвилин за двадцять, віддаючи Ронові реферат.

— Дякую аж підскакую, — зрадів Рон. — Можна позичити в тебе перо, щоб дописати висновок?

Гаррі, що так досі й не найшов нічого корисного в нотатках Напівкровного Принца, роззирнувся; у вітальні вже не було нікого, крім їхньої трійці, бо Шеймус щойно пішов спати, проклинаючи Снейпа з його рефератом. Чути було тільки потріскування вогню та рипіння Герміониного пера, яким Рон дописував останній абзац реферату про дементорів. Гаррі закрив підручник Напівкровного Принца, позіхнув, коли це…

Лясь.

Герміона тихо зойкнула; Рон заляпав увесь реферат чорнилом, а Гаррі вигукнув:

— Крічер!

Ельф-домовик низько вклонився й пробубонів, звертаючись до власних вузлуватих пальців на ногах:

— Хазяїн казав, що хоче отримувати регулярні звіти про те, що робить панич Мелфой, тож Крічер і прибув, щоб дати…

Лясь.

Біля Крічера з’явився Добі з чохлом для чайника, надітим на голову набакир.

— Добі теж помагав, паничу Гаррі Поттер! — пискнув він, змірявши Крічера обуреним поглядом. — І Крічер повинен казати Добі, коли він вирушає до Гаррі Поттера, щоб вони могли звітувати разом!

— Що це таке? — запитала Герміона, ще й досі вражена цією несподіваною з’явою. — Гаррі, що це означає?

Гаррі завагався з відповіддю, бо він не казав Герміоні, що Крічер і Добі стежитимуть за Мелфоєм; ельфи-домовики для неї дуже дражлива тема.

— Ну… вони для мене стежили за Мелфоєм, — пояснив він.

— День і ніч, — каркнув Крічер.

— Добі вже тиждень не спав, паничу Гаррі Поттер! — гордо заявив Добі, хитаючись на ногах.

Герміона була обурена.

— Добі, ти не спав? Гаррі, невже ти їм наказав.

— Та вже ж ні, — поспіхом заперечив Гаррі. — Добі, можеш спати, чув? Та чи хтось із вас щось вивідав? — квапливо запитав він, не даючи Герміоні змоги втрутитися.

— Панич Мелфой походжає зі шляхетністю, що личить його чистокровності, — закректав Крічер. — Своїми риса ми він нагадує мою зграбну хазяєчку, а його манери…

— Драко Мелфой — поганий хлопчисько! — сердито пискнув Добі. — Поганий хлопчисько, який… який…

Усе його тіло, від китиці чайного чохла на голові, до кінчиків шкарпеток затремтіло, а тоді він метнувся до каміна, наче хотів у нього пірнути; Гаррі це нітрохи не здивувало; він упіймав ельфа за поперек і вже не випускав. Кілька секунд Добі пручався, а тоді обвис.

— Дякую вам, паничу Гаррі Поттер, — важко дихаючи пропищав він. — Добі ще й досі нелегко говорити погано про своїх колишніх хазяїв…

Гаррі його відпустив; Добі поправив на голові чохол для чайника й виклично сказав Крічерові:

— Крічер повинен знати, що Драко Мелфой погано ставився до ельфів-домовиків!

— Справді, ми не хочемо слухати про твою любов до Мелфоя, — додав Гаррі Крічеру. — Починай з того, що ж він робить.

Крічер знову сердито вклонився й сказав;

— Панич Мелфой їсть у Великій залі, спить у спальні, відвідує різні уроки…

— Добі, скажи краще ти, — урвав Гаррі Крічера. — Чи робив він щось таке, чого не повинен був робити?

— Паничу Гаррі Поттер, — пискнув Добі, і в його великих круглих очах віддзеркалилося полум’я в каміні, — Добі не бачив, щоб хлопчисько Мелфой порушував якісь правила, але його й далі буває важко виявити. Він регулярно відвідує восьмий поверх з різними учнями, що стоять на сторожі, поки він заходить у…

— Кімнату на вимогу! — Гаррі ляснув себе по лобі «Прогресивною методикою зіллєваріння». Герміона з Роном глянули на нього. — Ось де він зникав! Ось, де він… робив те, що робив! І ось чому він щезав з карти! Це ж треба! А я там не бачив ніякої кімнати на вимогу!

— Може, Мародери й не знали про цю кімнату, — при пустив Рон.

— А по-моєму, в цьому й полягають чари кімнати, — сказала Герміона. — Якщо захотіти, щоб вона стала знекартлена, то вона стане.

— Добі, а чи ти зміг зайти туди, щоб побачити, що там робить Мелфой? — нетерпляче запитав Гаррі.

— Ні, паничу Гаррі Поттер, це неможливо, —