Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
— Борсук, — пробурмотів Волдеморт, розглядаючи вигравіювану на чашці тваринку. — То це належало…
— Гельзі Гафелпаф, про що ти й сам добре знаєш, розумнику! — Гепзіба нахилилася вперед, аж затріщав корсет, і грайливо вщипнула його за впалу щоку. — Хіба я не казала, що ми далекі родичі? Про це з покоління в покоління переказували в моїй родині. Чудова річ, правда? А ще й наділена могутніми силами, хоч я їх так до ладу й не випробовувала, я її тільки надійно зберігаю…
Вона забрала чашечку з довгих Волдемортових пальців і акуратно поклала назад у коробочку, причому так ретельно й обережно її там умощувала, що навіть не помітила, як по Волдемортовому обличчі ковзнула тінь, коли він мусив віддавати чашку.
— Ну от, — радісно сказала Гепзіба, — а де ж та Гокі? О, так… ти ж тут… забери, Гокі…
Ельфиня слухняно взяла коробку з чашечкою, а Гепзіба глянула на плоскішу коробочку, що лишилася в неї на колінах.
— Думаю, Томе, це тобі сподобається ще більше, — прошепотіла вона. — Нахилися, хлопче, щоб краще бачити… авжеж. Беркс знає, що я ним володію, бо саме в нього я його й купила, але тепер, я не сумніваюся, він мріє знову ним заволодіти, коли мене не стане…
Вона клацнула точеною філігранною защіпкою й підняла накривку. Там на гладенькому малиновому оксамиті лежав важкий золотий медальйон.
Цього разу Волдеморт простяг руку, не чекаючи запрошення, і підніс медальйон до світла, щоб уважно його розглянути.
— Слизеринів знак. — тихенько сказав він, дивлячись, як виграє світло на вишукано оздобленій літері "С".
— Саме так! — вигукнула Гепзіба; її захопило те, як зачаровано дивився Волдеморт на медальйон. — Я заплатила за нього високу ціну, але просто не могла випустити з рук. Такий неймовірний скарб! Я просто мусила мати його у своїй колекції. Беркс його, очевидно, купив у якоїсь нещасної, а та, мабуть, десь украла, гадки не маючи про його справжню вартість…
Тепер сумніву не було: Волдемортові очі на цих словах спалахнули червоним сяйвом, а суглоби пальців, що три мали ланцюжок медальйона, побіліли.
— …припускаю, що Беркс заплатив їй жалюгідну суму, але ось він який, цей медальйон… гарний, правда? І знову ж таки, йому приписують могутні властивості, але я тільки зберігаю…
Вона простягла руку, щоб забрати медальйон. На якусь мить Гаррі здалося, що Волдеморт його не віддасть, але медальйон вислизнув з його пальців і знову опинився на червоній оксамитній подушечці.
— Отак-от, любий Томе. Гадаю, для тебе це була насолода!
Гепзіба глянула на нього, і Гаррі вперше побачив, як зів’яла її дурнувата усмішка.
— З тобою все гаразд, хлопчику?
— О так, — спокійно відповів Волдеморт — Усе чудово…
— Мені здалося… але це, мабуть, гра світла… — Гепзіба рознервувалася, і Гаррі здогадався, що й вона помітила миттєвий червоний спалах у Волдемортових очах. — На, Гокі, віднеси й замкни… тими закляттями, що й завжди…
— Треба вертатися, Гаррі, — тихо сказав Дамблдор і, поки крихітна ельфиня виносила коробочки, він схопив Гаррі за лікоть, і вони помчали крізь небуття у директорський кабінет.
— Гепзіба Сміт померла через два дні після цієї сценки, — повідомив Дамблдор, сідаючи й пропонуючи Гаррі теж сісти. — Міністерство засудило ельфиню-домовичку Гокі за випадкове додавання отрути у вечірнє какао господині.
— Не може бути! — сердито вигукнув Гаррі.
— Бачу, ми в цьому однієї думки, — додав Дамблдор. — Авжеж, є дуже багато схожого між цією смертю та загибеллю Редлів. В обох випадках вину взяв на себе хтось інший, хто добре пам’ятав причину смерті…
— Гокі зізналася?
— Вона пригадала, що замість цукру ненавмисне додала в хазяйчине какао, як згодом виявилося, смертельну й маловідому отруту, — пояснив Дамблдор. — 3 цього зробили висновок, що ельфиня не мала злого наміру, просто вона старенька й неуважна…
— Волдеморт видозмінив їй пам’ять, так само, як і Морфінові!
— Я теж дійшов такого висновку, — погодився Дамблдор. — І так само, як і в ситуації з Морфіном, у міністерстві були заздалегідь схильні звинувачувати Гокі…
— …тому, що вона була ельфинею-домовичкою, — за кінчив речення Гаррі. Він ще ніколи не відчував такої симпатії до заснованого Герміоною товариства захисту ельфів «С.С.Е.Ч.А».
— Саме так, — підтвердив Дамблдор. — Вона була старенька, і зізналася, що додала щось у напій, тому ніхто в міністерстві не мав бажання затягувати розслідування. Як і у випадку з Морфіном, коли я врешті напав на її сліди й зумів видобути з неї спогади, її життя вже добігало кін ця… її спогади, зрозуміло, нічого не доводять, крім того, що Волдеморт знав про існування тієї чашки й медальйона.
Коли Гокі вже засудили, Гепзібина родина виявила, що зникли два її найбільші скарби. Минув якийсь час, поки вони остаточно в цьому переконалися, бо вона мала багато схованок і надзвичайно ревно оберігала свою колекцію. Та ще перед тим, як вони в цьому переконалися, юнак, що працював помічником у крамниці «Борджина й Беркса» і регулярно відвідував небайдужу до нього Гепзібу, звільнився з роботи й щез. Його працедавці не знали, де він дівся; його зникнення стало для них великою несподіванкою. І потім ще дуже довго вони нічого не знали й не чули про Тома Редла.
— А зараз, Гаррі, — сказав Дамблдор, — якщо ти не заперечуєш, я хотів би зробити ще одну невеличку паузу і звернути твою увагу на деякі моменти цієї історії. Волдеморт скоїв ще одне вбивство: чи сталося це вперше, відколи він убив Редлів, я не знаю, хоч думаю, що так. Тепер, як ти вже бачив, він убивав не заради помсти, а задля наживи. Він захотів здобути дві легендарні реліквії, що їх йому показала та бідолашна й заморочена ним стара жінка. Так само, як колись він обкрадав інших дітей у сиротинці або вкрав перстень у свого дядька Морфіна, тепер він просто втік, прихопивши Гепзібині чашку й медальйон.
— Та це ж, — насупився Гаррі, — це просто божевілля… ризикувати всім, кидати роботу заради цих…
— Для тебе, може, й божевілля, але не для Волдеморта. — заперечив Дамблдор. — Сподіваюся, Гаррі, з часом ти збагнеш, що для нього означали ці речі, але погодься, не так і важко припустити, що він побачив у
