Українська література » Дитячі книги » Подорож «Пройдисвіта» - Сергій Волошин

Подорож «Пройдисвіта» - Сергій Волошин

Читаємо онлайн Подорож «Пройдисвіта» - Сергій Волошин
і вистрелив у нього найбільшим снарядом. Снаряд розірвався просто на лобі в судака. Від несподіванки та болю судак аж підскочив. Сашко зробив ще один постріл, і цього разу йому вдалося відірвати в нападника добрий шмат хвоста. Це остаточно приголомшило бандита, і він, різко загальмувавши, щодуху чкурнув геть.

Вода заспокоїлась, Жабенція зробила менші очі і підпливла до човна. Крокодили напружено вглядалися навсібіч, але від судака й слід схолов.

Через кілька хвилин старший серед крокодилів (він найбільш нахабно стукав у вікно «Пройдисвіта») підплив до всюдихода. Його помічники також наблизились якомога ближче і стали півколом перед човном. Старший щось схвильовано заговорив до Жабенції, вона посміхнулась і сказала мандрівникам:



— Капітан тритонської гвардії Тритон-Батон висловлює вам подяку за порятунок тритонського прикордонного загону від зубів Судака-Розбишаки. Про ваш вчинок він хоче повідомити самого царя Тритонії Тритона-Хитрона.

— Овва, — вигукнув Васька, — то це нам тритончики скло видряпували? Значить, ми в Тритонії.

— Правильно, — сказала Жабенція, — ми з вами перетнули кордон Тритонії, і прикордонники-тритони вважали нас за порушників кордону.

Тритон-Батон знову щось сказав. «Як добре, що з нами Жабенція, яка розуміє мову тритонів», — подумав Сашко. Батон говорив довго і Жабенція уважно його слухала. І чим більше він говорив, тим більш стривоженою виглядала Жабенція.

— Ой, не подобається це мені, — зітхнув Боба.

— Ха, — обізвався Васька, — мені тут усе не подобається, не тільки ці дракончики зі списами.

— Помовчіть-но, — обізвався Сашко, — Жабенція буде говорити.

— Кепські наші справи, — почала Жабенція. — Муляка-Замуляка псує воду в Карасії та Жабурії, а Щука-Злюка вирішила розправитись із Тритонією. Її солдати напали на Тритонію, бо це найменше озерне королівство. До війська Щуки-Злюки приєднались загони Окуня-Злокуня та кілька банд судаків. Прикордонні загони збирають усіх дорослих тритонів до свого війська, а їхні сім’ї відправляють до Жабурії. Стан тритонських військ ганебний. Вони вже програли дві битви зі Щукою-Злюкою і втратили майже всю територію свого королівства. Залишилась лише невелика смуга на кордоні з Жабурією. Все інше вже під владою Щуки-Злюки.

— Почекай-но, — схопився Васька, — ти хочеш сказати, що дорога в Карасію тепер переповнена щучими військами?

— Саме так і є, — кивнула Жабенція. — Тому Тритон-Батон пропонує нам повертатись і сподіватись на диво.

— А він куди збирається? — запитав Сашко, помітивши, що тритони вишикувались один за одним.

— Він зараз пливе до палацу Тритона-Хитрона. Там збирається військо тритонів, і, мабуть, буде остання для тритонів битва зі щуками та їхніми поплічниками.

— Чому остання? — здивувався Боба.

— Вони не вірять, що можна перемогти Щуку-Злюку, але й здаватись не хочуть, — сумно відповіла Жабенція.

— Я також щось сумніваюсь, — одказав Васька. — Давай, Сашку, попливли назад, а там щось придумаємо.

— Передай Тритону-Батону, — рішуче заявив Сашко, — що ми пливемо разом із ними.

У Жабенції від цих слів кумедно відвисла щелепа. Натомість у Васьки шерсть стала дибки, він відкрив рота для відчайдушного крику — і негайно отримав добрячого стусана від Боби, який страшенною гримасою наказав йому мовчати.

— Передавай, передавай, — підтвердив Сашко і озирнувся на своїх товаришів. Васька радісно шкірив зуби, скоса зиркаючи на Бобу.

Жабенція швидко заговорила по-тритонськи. Батон та його супутники спочатку також здивувалися, але потім знизали плечима і щось відповіли їй. Жабенція підпливла до «Пройдисвіта» і сказала:

— Вони дякують за таке рішення і не заперечують, щоб ви пливли з ними. Тільки запитують, чи ви розумієте, що можете там загинути? — Жабенція промовчала і тоді, гірко зітхнувши, додала: — Точніше, точно загинете.

Васька стрепенувся і знову хотів щось неправильне сказати, проте лише зашипів від болю. То Боба, безхмарно посміхаючись, танцював на його хвості.

— Ну, то ми ще побачимо, як воно вийде, — відповів Сашко. — Жабенція, а ти як?

Жабенція озирнулась довкола, важко зітхнула і промовила:

— Добратись додому живою в мене шансів майже немає. Вижити усім нам також буде важко. Але гуртом якось і помирати веселіше. Попливу з вами. Що мені, нещасній жабці, робити? Та й Васька мені подобається, він такий… такий… такий пухнастенький…

Васька від цих слів ледь втримався на лапах, шерсть знову стала дибки, затріщала й засяяла електричним сяйвом. Сашка з Бобою добряче трусонуло струмом, але вони радісно засміялись.

Тритони рушили вперед, за ними — Жабенція, «Пройдисвіт» з нашими мандрівниками прилаштувався у хвості цього невеличкого загону.

— Васька, дивись, щоб ззаду нас ніхто не захопив зненацька, — скомандував Сашко.

Васька був дуже радий цій команді, бо не хотів, аби друзі бачили, як він ніяковіє від слів Жабенції. Одійшовши в задню частину всюдиходу, він нарешті зміг сказати все, що думає про їхнє рішення їхати на битву зі Щукою-Злюкою. Щоправда, говорив він це тихенько і єдине, що долетіло до друзів, було трагічне запитання: «Яких котів більше люблять щуки — в сметані чи під соусом?».

Відгуки про книгу Подорож «Пройдисвіта» - Сергій Волошин (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: