Дві жабки - Леонід Пантелєєв

Жили колись дві жабки. Були вони подруги і жили в одній канаві.

Одна з них була справжня лісова жабка – спритна, смілива, весела.

А друга була боягузка і ледарка. Про неї навіть казали, ніби вона народилася не в лісі, а десь у міському парку...

Якось вночі пішли жабки погуляти.

Ідуть лісовою стежкою, як раптом бачать – стоїть хатка.

А біля хатки – льох, а з того льоху пахне чимось смачним.

Забралися вони до льоху, стали там грати та стрибати.

Стрибали, стрибали, аж поки впали у глечик зі сметаною.

І почали тонути. Але ж тонути їм, звісно, не хотілося, і тоді стали вони плавати й борсатися.

У глечика були дуже слизькі й високі стінки, і жабкам було аж ніяк звідти не вибратися.

Та жабка, що була ледаркою, думає: "Все одно мені звідси не вилізти, нащо ж мені дарма борсатися, краще вже одразу потонути."

Подумала так і потонула.

А друга жабка думає: "Е, ні, потонути я завжди встигну, я краще ще трохи поборюся, поплаваю, хто знає, може воно щось із того й вийде".

Тільки – ні, нічого не виходить, як не плавай, далеко не упливеш.

Проте не здається жабка. "Нічого! Адже я ще жива – отже, треба жити!"

З останніх сил бореться хоробра жабка зі своєю жаб'ячою смертю, дриґає лапками і думає: "Ні, не здамся!"

Як раптом – що таке? Під ногами у жабки не сметана, а щось тверде, наче земля.

Подивилася вона униз і здивувалася: грудка масла!

"Адже це я сама, своїми лапками з рідкої сметани тверде масло збила!" – зраділа жабка.

"Отже, добре я зробила, що одразу не потонула!"

Подумала жабка так та й вистрибнула з глечика.

І пострибала жабка додому, у ліс.

А друга жабка так і залишилася лежати у глечику. Що ж... Правду кажучи, сама ти, жабко, винна. Не зневірюйся! Не вмирай раніше за смерть.