Циганський діамант - українські народні

На Буковині був великий голод. Люди варили лободу й кропиву і хліб пекли з пилинням.

Циган на голій толоці лежав порожнім животом до сонця і думав, як би то йому смачно пообідати. Тяжко мучила його та єдина думка, але не задурно: схопився на ноги і побіг до дідича, бо тільки той жив добре того року.

Циган покликав чоловіка, що порався у дідичевих сінях, і зашепотів:

– Мой, ти, слуго, винеси щось на одного зуба...

– Не можу, цигане, не можу, пан такий скупий, що тримає кожну крихту під ключем. Коли прийдуть гості, він сам видає страви, і тоді йому дуже трясуться руки.

– Але я сьогодні мушу пообідати, бо мені вовчі зорі уже привиджаються,– шипів далі циган.

– Слаба надія,– відповів слуга.– Сюди приїжджають не такі пани, як ти, а дідич їх тільки табакою частує.

Циган зайшов до пана, а той якраз обідав.

– Чого прийшов? – оглянувся панисько.

– Мой, пане, не скажеш, скільки взяв би я за діамант – такий, як то яйце, що перед тобою? – спитав циган, лигаючи слину.

– Не знаю... Най спочатку подивлюся...

– Та я б зараз же приніс, але-м такий голодний, що не зможу дійти до шатра.

Дідич, сподіваючись, що діамант дістанеться задурно, посадив цигана за стіл, а сам вийшов у другу кімнату, аби не дивитися, як він халасуватиме.

Циганисько швидко повипивав усе рідке, що було на столі, а все густе й тверде склав у пазуху для своїх дітей.

Дідич повернувся і побачив, що на великому столі не залишилося ні крихти. Він аж побілів, та не сказав нічого – думав про циганський діамант.

– Дякую вам, пане, за обід,– сказав легко циган.

– Ти не дякуй, а біжи у табір і принеси то, що обіцяв! – не стримався дідич.

– А що я вам обіцяв?

– Та діамант, такий, як яйце...

– Ага... Але, пане, ви мусите знати, що той діамант мені снився минулої ночі.

Дідич заревів, а циган вибіг із кімнати, і тільки дим та нитка за ним.