Степан – великий пан - білоруська казка

Жив собі Степан-швець, і був він великий п’яниця. І так уже розпився, що ніхто не давав йому шити ні чобіт, ні черевиків. Пропив Степан усе, що в нього було, і пішов жебракувати. Ішов, ішов та й заблудив у лісі; зайшов у болото, в лози, обшарпався і сів – куди ж голий підеш? Сидить він там як мати народила. Аж ось прибігла до нього лисиця:

– Добридень, Степане – великий пане!

А Степан каже:

– Який я великий пан – у мене їсти нічого, одягнутися ні в що!

– Дарма,– каже лисиця,– будеш великим паном. Чи пошиєш ти мені черевики? А я тобі дівку висватаю – красиву, багату!

– Гаразд, висватай, будь ласка: я пошию черевики!

– Ну, сиди ж тут та ший, а я піду сватати тобі Красиву дівку!

Степан став шити лисиці черевики, а лисиця побігла до Грому. Біжить, біжить – зустрічає зайця.

– Куди це ти біжиш, кумасю? – питає заєць.

– А до Грому в гості!

Візьми й мене з собою!

– Еге, якби вас зайців було дев’ять, тоді б я взяла!..

Заверещав заєць, і зібралося дев’ять зайців, а лисиця десята. І пішли вони до Грому. Прийшли. Лисиця й каже:

– Громе! Громе! Прислав тобі Степан – великий пан дев’ять зайців на гостинець!

– Ну, скажи Степанові спасибі!

І звелів загнати зайців у хлів.

Повернулася лисиця до Степана:

– Степане – великий пане! Чи пошив ти мені черевики?

– Ще ні!

– Ну, якщо не пошив, то і я тобі дівки не висватала!

Пішла знову лисичка до Грому. Зустрічає вовка.

– Куди це ти біжиш, кумасю лисичко?

– А до Грому в гості!

– Якби вас, вовків, було дев’ять, я б узяла!..

Як завив вовк, відразу ж зібралося дев’ять вовків, а лисиця десята. І пішли вони до Грому.

– Громе, Громе! Прислав тобі Степан – великий пан гостинця – дев’ять вовків!

– Скажи панові спасибі!

Зачинив і вовків у хлів. Повернулася лисиця до Степана та й питає:

– Степане великий пане! Чи пошив ти мені черевики?

– Ще ні!

– Ну, якщо не пошив, то і я тобі дівки не висватала!..

І знову пішла лисиця до Грому. Іде, іде – зустрічає ведмедя.

– Лисичко-сестричко, куди це ти біжиш?

– До Грому в гості!

– Візьми й мене з собою!

– Ні, тебе не візьму! От якби вас було дев’ять, отоді б узяла.

Як зареве ведмідь – зібралося дев’ять ведмедів, а лисичка десята. Пішли вони до Грому.

– Громе, Громе! Прислав тобі Степан – великий пан дев’ять ведмедів на гостинець!

– Скажи панові спасибі!

Загнав і ведмедів у хлів. Повернулася лисичка до Степана:

– Степане – великий пане! Чи пошив ти мені черевики?

– Ні, ще не пошив!

– То і я тобі ще не висватала нареченої!

Знов пішла лисиця до Грому. Дорогою зустрічає лева.

– Куди це ти, кумасю, біжиш?

– У гості до Грому!

– Візьми й мене з собою!

– Якби вас, левів, було дев’ять, тоді б я вас узяла!..

Лев як зареве – зібралося дев’ять левів, а лисиця десята.

І пішли вони до Грому.

Громе, Громе! Прислав тобі Степан – великий пан гостинця – дев’ять левів і хоче сватати твою дочку. Сам він гожий, рідня в нього велика,– віддай за нього дочку!

Як же мені не віддати своєї дочки заміж за Степана – великого пана, коли він присилає такі гостинці? Тільки я не знаю, чи піде дочка!..

А дочка каже:

– Піду!

Тепер повернулася лисиця до свого Степана – великого пана та й каже:

Ну, Степане – великий пане, чи пошив ти мені черевики?

– Пошив!

– Добре, що пошив; і я висватала тобі дівку багату – в самого Грому, та таку вже красиву, чорнобриву!

Взула лисичка черевички та й каже:

– Чудово! Черевики мені до ноги! Тепер підемо до Грому женитися!

Пішли вони до Грому. Бачить лисиця – везе по дорозі мужик цілий віз усякого добра. Тоді вона й каже Степанові:

– Набери добра з воза, як мужик поженеться за мною!

І пішла назустріч мужикові. Мужик, побачивши лисицю, так і погнався за нею. Вона від нього, а він за нею.

Відбіг від воза. Тоді Степан кинувся до воза, схопив, що смачніше, й подався до лісу.

А лисиця-сваха слідом за Степаном. Посиділи, наїлися, відпочили і пішли далі. Знову йдуть дорогою. Приходять до міста. Лисиця каже:

– Дивися, Степане – великий пане, набери одежі, як поженуться купці за мною!

Як угледіли купці лисицю посеред міста, так і погналися за нею. А Степан ускочив у крамницю, схопив оберемок, що було напохваті, і кинувся тікати. А лисиця-сваха вслід за Степаном. Одягнувся він, ідуть вони знову дорогою. Ішли, ішли, приходять до мосту. Лисичка й каже:

Степане – великий пане! Я піду наперед до Грому, а ти розкидай оцей міст, поскидай із себе одяг і викинь у воду!

Прибігла лисичка до Грому та й каже:

Тоді Грім каже:

– Ой, свахонько, ой, любонько, спасибі ж тобі, що ти його врятувала!..

Послали по нього коней, дали гарний одяг. Він одягнувся і приїхав. Зайшов до кімнати, заклав руки за спину і ходить-походжає та на все скоса позирає. Тоді Грім і питає в лисиці-свахи:

– Чого це, свахо, Степан великий пан так косо позирає?

А лисичка-сестричка відмовляє:

– То він того скоса позирає, що в мене ніколи не носив такого одягу: він завжди прибирався в найкращий одяг!..

Дали Степанові одягнути кращий одяг. Підбігла лисичка й прошепотіла:

– Ходи тепер рівно, не зиркай скоса!

Степан переодягнувся і ходить собі по кімнатах, як великий пан. Одружився він із Громовою дочкою, відгуляли весілля, тоді лисиця й каже:

– Ти, Степане – великий пане, побудь тут, а я побіжу!

А Грім питає:

– Куди ж ти, свахо, біжиш?

А сваха не розгубилася:

– Треба ж усе приготувати! Треба ж як слід зустріти Степана – великого пана з молодицею!..

І побігла. Біжить, біжить – пасеться череда волів. Вона й питає в пастухів:

– Пастухи, пастухи, чиї це воли?

– Змія Горимця!

– Ой, пастухи, коли у вас хто спитає, чиї це воли, то не кажіть, що Змія Горимця, а скажіть, що Степана – великого пана. А то їде Грім з Блискавицею, він попалить і посмалить вас, якщо ви так не скажете!

– Гаразд, так і скажемо!

Побігла лисичка далі, бачить табун коней.

– Пастухи, пастухи, чиї це коні?

– Змія Горимця!

– Ой, пастухи, пастухи! Не кажіть Змія Горимця, а кажіть Степана великого пана! А то їде Грім з Блискавицею, він вас поб’є і попалить, якщо не будете так казати!

– Гаразд, скажемо!

Побігла лисичка далі. Бачить – пасеться череда корів і отара овець. Вона й питає в пастухів:

– Пастухи, пастухи, чия це череда корів і отара овець?

– Змія Горимця!

– Ой, пастухи, пастухи, не кажіть ви, що це Змія Горимця, а кажіть, що Степана – великого пана. Бо їде Грім з Блискавицею, він вас поб’є і попалить!

– Гаразд, так і скажемо!

Біжить лисиця далі, бачить – жнуть женці. Вона питає:

– Чиї ви, женці?

– Змія Горимця!

– Ой, женці, їде Грім з Блискавицею, він вас і попалить, і посмалить, коли ви будете казати, що ви Змія Горимця. Ви кажіть, що ви Степана – великого пана!

– Гаразд, скажемо!

– Косарі, косарі, чиї ви?

– Змія Горимця!

– Ой, косарі, їде Грім з Блискавицею, він вас і попалить, і посмалить, коли ви будете казати, що ви Змія Горимця. Ви кажіть, що ви Степана – великого пана!

– Гаразд, скажемо!

Побігла лисиця далі, дивиться – стоїть дім, як царський палац, а навколо слуги вештаються.

– Слуги, слуги, чий це дім?

– Змія Горимця!

– Ой, слуги, їде Грім з Блискавицею, він вас попалить, посмалить, коли будете так казати. Ви кажіть, що ви Степана – великого пана!

– Гаразд, скажемо!

Убігла лисичка в покої, бачить: Змій і Змія збираються йти на прогулянку. Лисичка й каже:

– Хіба ви не чули? Їде сюди до вас Грім з Блискавицею, він вас поб’є й спалить, якщо ви не поховаєтесь. Ти, Змію, заховайся в дупло он на тому дубі, що росте біля палацу, а ти, Змія, лізь під міст!

Поховалися Змій із Змією, а лисичка лишилася господинею в домі: чекає Степана – великого пана з молодицею і гостями.

їдуть вони, Грім із Блискавицею, до Степана – великого пана догулювати весілля, коли це бачать велику череду волів. Грім і питає пастухів:

– Чиї це воли?

– Степана – великого пана!

Поїхали далі, бачать великий табун коней.

– Чиї це коні?

– Степана – великого пана!

Грім радіє не нарадіється! Їдуть далі, бачать череду корів і отару овець.

– Гей, пастухи, чиї це корови та вівці?

– Степана великого пана!

Приїхали до женців. Грім питає:

– Женці, чиї ви?

А женці кажуть:

– Степана – великого пана!

Поїхали далі, бачать косарів.

– Косарі, косарі, чиї ви?

– Степана – великого пана!

їдуть вони далі, бачать дім, як царський палац, великий, красивий. І навколо слуги походжають. Грім питає в слуг:

– Чий це дім?

– Степана – великого пана!

Вибігає лисичка-сваха, зустрічає їх на ганку і веде до покоїв. А Степан – великий пан тільки дивується. Зайшли вони в покої, лисичка підсіла до Грому та й каже:

– Громе, Громе! Я ніколи не бачила, як ти гримиш і як Блискавиця блискає. Покажи ти мені, вдар ось сюди в цей дуб, у дупло!

Грім як загуркоче, як загримить, як ударить у дупло – розбив дуба разом зі Змієм, а Блискавиця спалила. Тоді лисичка знову каже:

– Громе, Громе, я задивилася і не побачила, як ти вдарив. Удар ще ось у цей міст!

Грім як загуркоче, як загримить, як ударить у міст – і розбив його разом зі Змією, а Блискавиця спалила!..

Отак кума лисичка-свашечка зробила все, що захотіла. Стали вони там пити-гуляти, добрі гадки мати, і лишився Степан – великий пан у тому домі господарем, і став наживати ще більших достатків. І я там була, мед-вино пила, по бороді текло, а в рота не попало.