Скупий та правдивий - грузинська казка

Були собі чоловік та жінка. Цілий день, з ранку до вечора крутився чоловік, як колесо в прядці, а все не міг шматка хліба заробити. Не витримала жінка, розсердилася та й каже чоловікові:

– Годі вже нам, Габріеле, черствий хліб їсти! Іди пошукай якоїсь роботи, бо вже люди з нас сміються. Доки ж сидіти коло нетопленої печі.

– Добре,– каже чоловік, – піду, тільки спечи мені три коржі.

– Спекла жінка, взяв чоловік той хліб під руку та й пішов.

Іде та й іде, аж Це вершник йому назустріч та й каже:

– Мене звати Петре. Обоє ми йдемо кращої долі шукати, тож давай побратаймося, щоб і горе і втіха на двох були.

То й побраталися. Пройшли трохи ще, Петре й каже:

– Нащо тобі, Габріеле, нести хліб на собі, ось давай я покладу в торби, то й буде легше.

Віддав йому Габріеле хліб, поклав Петре усі три коржі в торби, та й далі мандрують, Перейшли долину, дивиться

Габріеле, аж Петре хліб уминає, схотілося і йому їсти, ото й каже:

– А давай спочинемо трохи та й хліба з’їмо.

На тому й порішили. Підійшли до струмка, дістав Петре із торби два коржі та й подає один Габріеле, а другий собі лишає. Пополуднували, Габріеле й каже:

– Ет, наче й не їв. Діставай і третього коржа, та вже й з’їмо заодно.

Як схопиться тут Петре, як загорлає:

– Чи ти не сповна розуму, чи який ти є! Де ж той третій корж, як ти мені тільки два давав!

– Хай буде й так,– вже проситься Габріеле, – тільки не кричи!

А той не вмовкає, присягається усією ріднею, батька й матір і тих із могили кличе:

– Два було, хоч ти мені що!

Наледве вгамувався, подалися побратими далі. Коли це побачили село, під’їжджають до одного двору, а там тужать та голосять – дитина вмирає. І немає ні лікаря, ні ворожбита такого, що,6 зарадив тому лиху.

А Габріеле ото як наймитував по багатіях, то навчився й лікувати. От і каже зажуреному батькові:

– А не побивайтеся поки що так, дайте гляну на хлопчика.

Зрадів батько, наобіцяв Габріеле, чого й можна, чого й не можна. Розітнув Габріеле живота малому, вирізав щось та й знову зашив.

Видужав хлопчик, невдовзі вже й танцювати почав.

– Скільки ж тобі мішків золота дати? – питає в Габріеле втішений батько.

– Досить мені й півмішка, – той йому відказує.

– Як таки можна! Ти дитину врятував, а я тобі півмішка.

Але Габріеле на одному стоїть – півмішка та й усе.

Що робити батькові, дав півмішка.

Мандрують побратими далі, Габріеле – пішки, а Петре – верхи. Минули село, от Петре й почав дорікати:

– Треба ж було попросити хоч мішків шість. Вайло ти та й годі! З тобою знайдеш долю! Давай швиденько мою частку золота, та й розійдемося, адже лікувати я теж навчився.

Погодився Габріеле, дав частину золота Петре, той і поїхав собі.

А Габріеле і думає:

«А поїду і я слідком, побачу, як він лікуватиме».

Та й поїхав. По якімсь часі приїжджає до одного міста й бачить – міський майдан аж кишить людьми. А посередині височіє шибениця, неподалік стоять цар і візири. Ось кат накинув на якогось чоловіка петлю.

Габріеле й питає людей:

– Кого це вішають і за що?

– А це один чужинець прибився до міста й почав похвалятися, що вилікує хвору царівну. А як привели, то не вилікував. От його й карають.

Придивився Габріеле, аж то Петре вішають. Кинувся годі він до візирів та й просить:

– Не вішайте того чоловіка, то мій давній знайомий, то й маю йому слово сказати. А за те вилікуємо царівну, коли ж ні, то тоді повісите, нікуди ж не втечемо.

Погодився цар, зняли Петре, одвів його Габріеле набік та й каже:

– Лишень скажи, що було три коржі, і я тебе врятую від смерті. Вилікуємо царівну, а грошима поділимося:

А Петре вперся:

– Ні, два було.

Як не просив його Габріеле, що не казав, а той в одно:

– Два було, два.

Тоді Габріеле і каже візирам, вибачаючись:

Накинув петлю вішальник, Габріеле і питає ще раз:

– То скільки ж, Петре, було коржів, скажи правду хоч перед смертю. Скажи і врятуєшся! Три ж було?

Ба ні, два було!

«Ну,– думає Габріеле,– не я й буду, коли не видавлю з тебе правди». Ото й каже візирам:

– Відпустіть цього телепня, царівну я вилікую.

Зрадів цар та й питає Габріеле:

– Що тобі дати?

– Дай два мішки золота.

Просив його цар, просив, щоб більше взяв, не бере. «Більше мені,– каже,– не треба».

Ото забрали золото Габріеле та Петре й поїхали. От Петре й починає знову дорікати:

– Чом же ти більше не попросив, дурню. Давай хутко мою частку, та й цур тобі пек.

Почав Габріеле ділити, а Петре дивується, аж за голову хапається:

– Нащо ж ти,– каже,– ділиш на троє, як нас тільки двоє?

– Оце,– каже Габріеле, – тобі. Ця друга купка – мені, а третя...

– А третя ж якому бісові? – не витримав Петре.

– А тому, хто третього коржа з’їв.

– Я з’їв,– крикнув Петре.– Моя третя купка.

Посміхнувся Габріеле:

– Ото скупий, шибениця не видавила правди, а золото враз.