Фатальне (не) везіння - Ірен Кларк

— На дачу!

— Єво… — він розвернувся до мене, і його погляд був настільки пронизливий, що я навіть трошки пригальмувала зі своїм сарказмом.

— Або нас везеш ти, або ми їдемо самі.

—Ви не поїдете…

— А тобі не здається, що ти занадто часто вирішуєш за мене?

Його погляд впився в мої губи, а потім різко знову піднявся до очей.

— Тобі не здається, що хтось має це робити?

Я відчула, як мене кинуло в жар.

Я злилась.

Він мовчав, дивився на мене.

Я мовчала, бо не знала, що сказати.

У салоні стало так напружено, що, здається, зараз тут або щось вибухне, або…

Або…

Я відкинулася назад.

— Все, їдь уже.

Андрій видихнув, тріснув рукою по керму, але завів машину і таки натиснув на газ.

Якщо ми не вб’ємо один одного до кінця цього розслідування — це буде диво.