Рембо - Девід Моррелл

Девід Моррелл

Рембо

РЕМБО І

ЧАСТИНА І

РОЗДІЛ 1

Його звали Рембо, і зовні він був абсолютно звичайним хлопцем із довгою густою бородою та спадаючим на шию волоссям. Він стояв біля бензоколонки на окраїні міста Медісон, штат Кентуккі, витягнувши вперед руку з надією, що його підбере машина, і потягував кока-колу з великої пляшки; коло його ніг лежав спальний мішок, і хто б міг подумати, що через день, у вівторок, на нього буде полювати вся поліція округу Безелт. І зовсім не можна було припустити, що до четверга він буде ховатися від Національної гвардії штату Кентуккі, поліції шести округів та безлічі приватних осіб, які люблять постріляти по живій мішені.

Зрештою, Рембо знав, що його чекають неприємності. Великі неприємності, якщо він не буде напоготові. Машина, у яку він просився, ледь не збила його, від’їжджаючи від бензоколонки. Потім із потоку автомобілів вискочив поліцейський автомобіль і підкотив просто до нього — він уже знав, що буде далі, і весь напружився. «Ні, чорт забирай. Тільки не цього разу. Більше я не поступлюся».

На машині великими буквами був написано: «НАЧАЛЬНИК ПОЛІЦІЇ, МЕДІСОН». Вона зупинилася поруч із Рембо, погойдуючи радіоантеною, і поліцейський, перегнувшись через переднє сидіння, відкрив дверцята для пасажира. Він дивився на заліплені брудом чоботи, зім’яті джинси з латкою на одній штанці, голубий светр із плямами чогось дуже схожого на засохлу кров і куртку з оленячої шкіри. Його погляд затримався на бороді й довгому волоссі. Ні, не це його турбувало, а щось інше, але начальник поліції не міг зрозуміти, що саме.

Ну, залізай сюди, — сказав він.

Рембо навіть не поворухнувся.

Я сказав, залізай сюди. Тобі має бути жарко в такій куртці.

Рембо надпив кока-коли, глянув на машини, які проїжджали повз нього, подивився зверху вниз на поліцейського та… залишився на місці.

У тебе щось зі слухом? — поцікавився поліцейський. — Сідай у машину, поки я не розлютився.

Тепер Рембо вивчав його, як щойно той вивчав Рембо: невеликого зросту й повний, зморщечки коло очей і неглибокі віспини на шкірі, через які його обличчя здавалося грубим.

Не витріщайся на мене.

Рембо продовжував його вивчати: сіра форма, верхній ґудзик сорочки розстібнутий, вузол краватки ослаблений, сорочка спереду промокла від поту. Яка в нього зброя, Рембо видно не було. Кобура була пристебнута зліва, з протилежного від пасажира боку.

Я тобі кажу, — промовив поліцейський. — Мені не подобається, коли на мене витріщаються.

А кому подобається?

Рембо ще раз глянув на всі боки, потім підняв свій спальний мішок. Сідаючи в машину, поклав мішок між собою та поліцейським.

Давно чекаєш? — запитав поліцейський.

Цілу годину.

Міг би чекати й довше. Місцеві, як правило, нікого не підвозять. Особливо таких, як ти. Це незаконно.

Бути таким, як я?

Не будь надто розумним. Я хотів сказати, що підвозити незнайомих у нас не дозволяється. Багато тих, хто зупиняється когось підвезти, прощається з гаманцем, а то й із життям. Зачини двері.

Рембо не поспішаючи надпив кока-коли, а потім зробив те, що йому було наказано.

Не турбуйтеся, — сказав він поліцейському. — Я не збираюся вас грабувати.

Дуже смішно! До речі, якщо ти не звернув уваги на напис на машині: я місцевий начальник поліції. Тісл. Уїлфред Тісл. Хоча навряд чи має значення, як мене звати.

Вони перетнули центральне перехрестя міста, де світлофор переключався на жовтий. По обидва боки вулиці впритул стояли магазини — аптека, бакалійний, збройовий, залізних виробів, а також десятки інших. Удалині виднілися пагорби, високі, зелені, подекуди зачеплені червонуватою жовтизною осіннього листя.

— Куди прямуєш? — запитав Тісл.

Це має значення?

Ні. Чесно кажучи, ніякого значення це не має. І все- таки — куди ти мандруєш?

Може, в Луїсвілль.

А може, ні?

Саме так.

Де спиш? У лісі?

Точно.

Зараз, мені здається, у лісі безпечно. Уночі холодніє, і змії залізли у свої нори.

Рембо надпив кока-коли.

Тебе підвіз сюди хтось із нашого міста? — поцікавився Тісл.

Я йшов пішки. Прокинувся на світанку та йшов пішки.

Ну, я тобі дуже співчуваю. Значить, недарма я тебе взяв у свою машину.

Рембо нічого не відповів. Він знав, що буде далі. Вони проїхали мостом над струмком, проминули будівлю суду.

Поліцейська дільниця поруч із судом, — показав Тісл. Однак не повернув до дільниці, а повів машину далі, до виїзду з міста. І тільки за щитом із написом «ВИ ЗАЛИШАЄТЕ МЕДІСОН. ЩАСЛИВОЇ ДОРОГИ» зупинився біля узбіччя.

Будь обережний, — сказав Тісл.

І не напрошуйся на неприємності, — закінчив за нього Рембо. — Ви це хотіли сказати?

Правильно. Ти це вже чув. Тому мені не треба пояснювати, чому через подібних до тебе хлопців часто бувають неприємності. — Він поклав спальний мішок на коліна Рембо й потягнувся, щоб відчинити дверцята. — Ну, будь обережний.

Рембо повільно вийшов із машини.

Ще побачимось, — сказав він, захлопуючи дверцята.

Ні, — похитав головою Тісл. — Думаю, не побачимося.

Він розвернув машину та поїхав назад у місто, посигналивши на прощання.

Рембо дивився вслід машині, що віддалялася. Потім допив кока-колу, жбурнув пляшку в канаву та, перекинувши ремінь спального мішка через плече, рушив у місто.

РОЗДІЛ 2

Повітря було густим від чаду — щось смажилося на жирі. Стара за стійкою вп’ялася в Рембо через свої біфокальні окуляри, розглядаючи його одяг, шевелюру, бороду.

Два гамбургери й кока-колу, — сказав Рембо.

Зроби це на винос, — почув він позаду. Глянувши в дзеркало за стійкою, Рембо побачив у прорізі вхідних дверей Тісла.

І зроби це швидше, Мерль, добре? — додав Тісл. — Хлопець дуже поспішає.

Стара здивовано схилила набік голову.

Так, так, Мерль, а поки ти цим займаєшся, як щодо чашки кави для мене?

Як скажете, Уїлфреде, — промовила вона, як і раніше, здивовано, й пішла налити кави.

Рембо дивився в дзеркало на Тісла, а Тісл дивився на Рембо. На сорочці в Тісла красувалася шпилька Американського легіону. «Цікаво, на якій війні ти був, — подумав Рембо. — Для Другої світової ти надто молодий».

Він повернувся.

Корея? — запитав Рембо, показуючи на шпильку.

Правильно, — відповів Тісл без будь-яких емоцій. Вони продовжували дивитися один на одного.

Рембо перевів погляд на лівий бік Тісла, де висіла кобура.

І здивувався — там був не стандартний поліцейський револьвер, а напівавтоматичний пістолет, судячи з його великої рукоятки — 9-міліметровий «браунінг».