Рембо - Девід Моррелл

Рембо здалеку почув шум води. Цементна підлога була мокрою і відбивала флюоресцентні вогні, коло дальньої стіни худий поліцейський поливав зі шланга підлогу камери. Побачивши Тісла й Рембо, він перекрив воду.

Голте. — Голос Тісла відгукнувся голосною луною. — Чому верхні двері знову відімкнуті?

Хіба я?.. Але ж у нас немає зараз ув’язнених. Останній недавно прокинувся, і я його випустив.

— Не має значення, є у нас в’язні чи ні. Варто тобі звикнути залишати двері незамкненими, коли в нас нікого нема, і ти можеш забути замкнути їх, коли в нас хтось буде. Так що будь люб’язний замикати двері завжди.

Рембо було тут так само холодно, як і в кабінеті Добзіна, він тремтів. Йому здавалося, що лампи на стелі ледь не торкаються його голови, але все одно було занадто темно. Залізо та цемент. О Господи, даремно він дозволив Тіслу привести його сюди. Коли вони йшли від судді, треба було тріснути добряче Тісла й утекти. Уже краще врятуватися втечею, ніж провести тут тридцять п’ять днів. «Але, — сказав він собі, — якого ж дідька ти чекав? Сам напросився, хіба ні? Не захотів поступитися.

Саме так — не захотів. І зараз не хочу. Якщо мене замкнуть, це ще не означає, що мені кінець. Буду пручатися. Щоб, коли настане час відпустити мене на волю, Тісл зітхнув із полегшенням.

Звичайно, ти будеш пручатися. Сміх та й годі. Подивися на себе. Ти вже тремтиш. Ти ж знаєш, що тобі не можна сидіти в камері. Дві доби в тісній камері — іти збожеволієш».

Ви повинні зрозуміти, що мені тут не можна залишатися. — Це зірвалося з вуст проти його волі. — Вогкість. Я не витримаю перебування в сирому місці.

Коли Рембо потрапив у полон, його довго тримали в камері, де земляна підлога була вічно сирою.

«От і розкажи йому про це, чорт забирай. Але він ще вирішить, начебто я його благаю».

«Ну от, — подумав Тісл, — зараз, коли вже пізно, хлопець отямився й намагається викрутитися *. Тісла дуже дратувала така недорікуватість — адже хлопець фактично сам запхав себе сюди.

Скажи спасибі, що тут волого. Що ми все миємо з шлангів. На вихідних тут сидять п’яні, і коли ми в понеділок їх викидаємо, звідусюди звисає блювотина.

Тісл окинув поглядом камери, що блищали калюжками води.

Хоч ти, Голте, і залишаєш ті двері нагорі відкритими, миєш ти прекрасно, — зазначив він. — Негайно принеси хлопцю все, що треба. Гей, ти, — повернувся він до Рембо, — думаю, середня камера тобі підійде. Йди туди, знімай чоботи, штани, куртку. Залиш на собі шкарпетки, труси, светр. Зніми всі прикраси, ланцюжки, якщо є, годинник… Голте, на що ти там витріщився?

Ні на що.

Я ж ніби послав тебе за постіллю й усім іншим.

Я просто дивився. Зараз принесу.

Він поспішив наверх.

Може, нагадаєте, щоб він замкнув двері? — поцікавився Рембо.

Немає потреби.

Тісл прислухався до брязкоту дверей, що відмикалися. Потім стало чутно, як Голт їх замкнув.

Починай із чобіт.

Цікаво, чого він чекає? Хлопець зняв куртку.

Ну от, знову за старе. Я ж велів почати з чобіт.

Підлога мокра.

А я тобі сказав зайти туди.

Я зайду туди не раніше, ніж це буде необхідно. — Рембо склав куртку, покосився на калюжі води на підлозі й поклав куртку на сходинках. Чоботи він поставив поруч, зняв джинси, скрутив їх і акуратно поклав поверх куртки.

Що це в тебе за шрам над лівим коліном? — запитав Тісл. — Що з тобою трапилося?

Рембо мовчав.

Схоже на кульове поранення, — не вгавав Тісл. — Де ти його отримав?

У мене шкарпетки промокли на цій підлозі.

Тоді зніми їх.

Тіслу довелося відійти вбік, щоб у нього не потрапили кинуті шкарпетки.

Тепер знімай светр.

Навіщо? Тільки не кажіть, що все ще шукаєте мої документи.

Я роблю ретельний обшук, щоб переконатися в тому, що ти нічого не сховав під пахвами.

Що? Наркотики чи що?

Хто знає? Усе може бути.

Ну, тільки не я. Я давно із цим зав’язав. Чорт забирай, це ж незаконно.

Дуже смішно. Знімай светр.

Як виняток хлопець зробив те, що йому було сказано. Якомога повільніше, звичайно ж. У нього на грудях були три прямі шрами.

А це відкіля? — здивувався Тісл. — Ножові поранення. Чим ти взагалі займався?

Хлопець мружився на лампи в стелі й мовчав. Посередині грудей у нього був великий трикутник чорного волосся. Два з трьох шрамів перетинали його навскоси.

Підніми руки й повернися, — наказав Тісл.

Це не обов’язково.

Якби існував більш швидкий спосіб тебе обшукати, я б його знайшов. Повернися!

На спині в хлопця був невеликий, але глибокий шрам.

Чим тебе протикали?

«Багнетом, — подумав Рембо, — багнетом».

Добре, тепер опусти труси.

Хлопець повернувся та зміряв Тісла довгим поглядом.

Спокійно. Я повинен перевірити, чи немає в тебе схованої зброї…

Рембо повільно приспустив труси. Голт відімкнув верхні двері й увійшов.

О’кей, ти чистий, — сказав Тісл.

Тісл слухав, як Голт замикає двері, потім по цементі зашаркали його кроки. Він ніс вицвілий бавовняний комбінезон, тонкий матрац, прогумоване простирадло та сіру ковдру.

Голт пройшов у камеру. Хлопець пішов уже за ним, хлюпаючи по калюжах босими ногами.

Не поспішай, — зупинив його Тісл.

Ну, вирішуйте нарешті. Спочатку ви хотіли, щоб я зайшов у камеру. Тепер ви цього не хочете. Як мені бути?

Насамперед ти повинен пройти ось туди, у душ. Помийся дуже ретельно. І гарненько промий волосся. Я пе хочу доторкуватися до брудного.

Тобто як це — доторкуватися?

Я повинен тебе обстригти.

Цього ще бракувало. У вас нічого не вийде. Я просто не підпущу вас до себе ні з якими ножицями, ясно?

Це обов’язкова процедура. Через неї проходять усі від автомобільних злодіїв до п’яних, їх обшукують, як тебе, ставлять під душ і обрізають волосся, якщо воно в них довге. Ми даємо тобі чистий матрац і хочемо забрати його назад теж чистим, а не повним кліщів та бліх — адже ти спав у лісі, у сараях і ще чортзна-де.

Волосся обрізати не дам.

Якщо ти мене знову розлютиш, я влаштую тобі ще тридцять п’ять діб ув’язнення. Ти сам дуже хотів сюди сісти й тепер отримаєш усе, що отримують інші. Може, заспокоїшся та перестанеш ускладнювати життя нам обом? Голте, принеси ножиці, крем для гоління й бритву.

Я погоджуся тільки на душ, — сказав хлопець.

От і