Лісовий смуток - Герцог Фламберг

Глибоко в нетрях(корчаках) вікового лісу, де сонячні промені ледве пробивалися крізь густу крону дерев, билося серце. Не людське, а лісове. Воно пульсувало в кожному листочку, шепотіло в кожній травинці, дзвеніло в кожній краплині роси. Це було серце, сповнене таємниць і чарів.

Старі дуби, мов охоронці, стояли по краю лісової галявини. Їхнє коріння, переплетено в химерний візерунок, сягало в глибини землі, черпаючи з неї життєдайну силу. Повітря було просякнуте ароматом хвої, вологої землі та стиглих ягід. Це було місце, де час ніби зупинявся, а реальність перепліталася з міфом.

Тут, у серці лісу, мешкали істоти, невидимі для людського ока. Вони були нерозривно пов'язані з природою, з кожним її шепотом і подихом. Вони знали мову вітру, розуміли співи птахів і таємниці зірок.

Але це спокійне існування було під загрозою. Зовнішній світ, зі своїми шумом і жвавістю, поступово проникав у ліс. Людські руки тягнулися до його надр, прагнучи забрати все, що могли. І ліс, мов жива істота, відчував цей біль.