Просто закохані - Стружик Лев

Жовтневе сонце заливало своїми променями старовинні корпуси Кембриджського коледжу. Серед юрби студентів, які метушилися по подвір'ю, особливо вирізнялася одна дівчина - Дороті. Її неуважна поведінка та саркастичні репліки під час лекцій уже стали справжньою головною біллю для професорів.

Коли пролунав дзвінок на обідню перерву, Дороті радісно вискочила з аудиторії. Поспішаючи до їдальні, вона раптом врізалася в когось, ледь не збивши з ніг.

- Ой, пробачте, я вас зовсім не помітила! - вигукнула Дороті, відновлюючи рівновагу.

Піднявши очі, вона зустрілася поглядом із сором'язливим юнаком, який підбирав розсипані книги.

- Все гаразд, це моя провина, я сам не дивився, куди йду, - відповів він, ледве заїкаючись.

Дороті не могла просто не помітити розгубленість хлопця і хитро усміхнулася.

- Гадаю, ми ще не знайомі. Я - Дороті, - привіталася вона, простягаючи руку.

- А я - Ерік, - відповів юнак, обережно потиснувши долоню Дороті. - Приємно познайомитися.

- Ну що ж, Еріку, рада, що ми вперше зустрілися, - промуркотіла Дороті, повільно обходячи його навколо, наче хижий звір свою здобич. - Скажи, а чим же ти тут займаєшся?

- Я вивчаю літературу, - відповів Ерік. - Це моє давнє захоплення.

- Літературу, га? - протягнула Дороті, зупиняючись навпроти нього. - Як цікаво. Може, колись ти просвітиш мене в цій темі?

Щоки Еріка спалахнули рум'янцем, і він мимоволі втонув у глибині її чарівних очей.

- З-звичайно, із-з великим задоволенням, - ледве вимовив він.

Дороті тепло всміхнулася і, підморгнувши, рушила далі.

- Чудово. Ну, а поки я піду перекусити. До зустрічі, Еріку.

Проводжаючи поглядом Дороті, Ерік відчув, як серце готове вистрибнути з грудей. Він зрозумів, що саме в цей момент по-справжньому закохався.