Мед для Ворона - Селена Рейні

Прокинувся Денис від того, що страшенно хотілося пити. Розплющив очі, щоб подивитися котра година. Але телефону поряд не було. Та й ліжко було не його.

Повільно сівши, він оглянувся і зрозумів, що знаходиться у спальні Софії. Сам. Обережно звівся на ноги, – від різких рухів у голові щось вибухало, – і пішов відразу на кухню.

Дівчина сиділа за столом і їла вівсянку з ягодами. Але коли побачила його, підвелася.

– Доброго ранку, – проказала.

– Привіт, – завалився на диванчик, поклав лікті на стіл і закрив обличчя руками.

Він вловлював, як Софія бігає кухнею. Але не дивився, що саме вона робить. Коли вона щось поставила поряд з ним, він нарешті підняв очі.

– Це апельсиновий сік. Інших ліків проти похмілля у мене немає.

– Сік – це добре. Дякую.

Відпиваючи зі стакана, Денис помітив, що за стіл Софія не повернулася. Натомість обперлася об стільницю і дивилася кудись у бік, попиваючи трав’яний чай.

– Я так і не зрозуміла, чому вчора ти приїхав до мене, – проказала, нарешті повернувши до нього голову.

– Бо я скучив за тобою, – відповів відверто.

Дівчина мовчала.

– Я тебе чимось образив? – вирішив відразу перейти до наболілого.

– Ні. Ти весь час повторював, що давненько не пив і навіть потім попросив вибачення через те, що в тебе нічого не виходить. Ти досить милий, коли п’яний, – тут вона навіть косо усміхнулася.

Ворон пам’ятав, що говорив їй минулої ночі. І його «В мене довгенько цього не було» означало зовсім не випивку. Однак він тактовно промовчав. Сьогодні ідея розвести її на секс, здавалася йому не такою вже й геніальною.

– Я не про вчорашній вечір, а про ту ніч, яку ти провела в мене. Я образив тебе тоді? Був надто наполегливим? Чи може недостатньо наполегливим?

– Ні, все добре. Ти дав мені право вибору і я ним скористалася.

– Тоді як поясний останній місяць? Чому ти мене ігнорувала? – допитувався.

– Я була зайнята, – відповіла, кривлячись. – Переглядала декорації для фільму, завершила ілюстрацію дитячої книжки, працювала над…

– Не хочеш казати правду, то й нехай, – перебив її тираду, – але не бреши мені.

– Навіщо мені брехати тобі? Я справді була зайнята. І на сьогодні у мене є плани. Я ж вчора писала тобі, що хочу провести день з батьками.

– До речі, про це: коли ти познайомиш мене з ними?

– Я ще не розповідала їм про тебе, – проказала.

– А про дитину розповіла?

Він бачив, як Софія похапцем вилила чай і намилила чашку.

– Ні.

– Чому? Хочеш, щоб вони самі все зрозуміли? У тебе вже животик помітний…

– Не правда. Нічого не помітно. А щодо батьків, то у мене не було нагоди, – мовила.

– Якщо ти боїшся, то я поїду з тобою. Запевню їх, що не відмовляюся від дитини.

– Я не боюся.

– Знаєш що, – він підвівся і пішов до дівчини. Став поряд і поставив порожній стакан у раковину, – подзвони їм і скажи, що приїдеш до них не сама. І ми разом повідомимо їм про дитину.

– Я не…

– Я зараз же замовлю таксі, поїду додому, приведу себе до ладу і вже через дві години буду в тебе.

– Але…

– Ти надто довго тягнула з цим. Як гадаєш, це справедливо, що мої батьки дізналися про твою вагітність на місяць раніше, аніж твої тато та мама? – загнав її у куток. – Я буду у тебе через дві години, – сказав, виходячи з кухні. – Які квіти любить твоя мама?

– Гербери, – автоматично відповіла.

Денис вдячно кивнув. Повернувся у спальню. Збираючи свої речі, він туманно пригадував, як Софія його роздягала й усміхнувся. Коли він виходив з її дому, Софія все ще стояла на кухні й вже вдруге милила ту саму чашку.

Як і обіцяв, до її будинку він повернувся за дві години. І вже на власній машині, яку Микита вчора вночі підігнав до його під’їзду.

Чекаючи на Софію, Ворон написав другу:

«Дякую за те, що повернув машину на стоянку. І за все інше дякую»

«Ти завжди можеш звертатися до мене за допомогою», – відповів Микита.

«Ти ж не розповів про все сестрі?»

«Друже, якби я розповів про це Алісі, ти вже був би мертвий!»

Ворон в цьому не сумнівався. Тому написав другові просто:

«Спасибі!»

Софія вийшла з дому з таким обличчям, ніби він везе її не до батьків, а на каторгу. Вона мовчки сіла в машину. Кинула короткий погляд на квіти та торт на задньому сидінні й сухо проказала адрес.

Дорогою вони не розмовляли. Софія була ніби в прострації. Коли чоловік спинився біля потрібного будинку, дівчина навіть не поворухнулася.