Українська література » » Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ілюзія Бога - Річард Докінз

---
Читаємо онлайн Ілюзія Бога - Річард Докінз
зі штату Вісконсин забрали дітей зі старших класів школи. Здобуття освіти після певного віку суперечило релігійним цінностям амішів, а наукової освіти й поготів. Влада штату Вісконсин подала на батьків позов до суду, стверджуючи, що дітей таким чином позбавляють права на освіту. Пройшовши всі попередні судові інстанції, справа зрештою досягла Верховного суду США, котрий прийняв неодностайну ухвалу (шість суддів проти одного) на користь батьків142. Думку більшості озвучив головний суддя Воррен Берґер, пояснивши: «Як свідчить статистика, примусове відвідування школи дітьми амішів до досягнення 16-річного віку тягне за собою дуже серйозну небезпеку руйнування спільноти та релігійної практики амішів у тому вигляді, в якому вони існують зараз; тому їм доводиться або зрікатися своїх вірувань і вливатися в суспільство загалом, або переселятися в інший, толерантніший регіон».

Проти позиції більшості виступив лише суддя Вільям Даґ­лес, котрий у своїй окремій думці зазначив, що варто було б звернутися до самих дітей. Чи хочуть вони відмовитися від подальшої освіти? Чи хочуть узагалі дотримуватися релігії амішів? Ніколас Гемфрі пішов би ще далі: навіть якби дітей запитали й вони віддали перевагу релігії амішів, чи впевнені ми, що вони ухвалили б таке саме рішення, якби здобули освіту й були поінформовані про наявні альтернативи? А щоб їхнє рішення було переконливим, де приклади молодих людей із зовнішнього світу, які добровільно вирішили приєднатися до громад амішів? Суддя Даґлес також не зупинився на зазначеному, але пішов дещо в іншому напрямку. Він не побачив вагомих підстав наділяти релігійні погляди батьків особливим статусом, який дозволяв би їм відмовляти своїм дітям у здобутті освіти. Якщо релігійні переконання — це підстава для звільнення від виконання закону, то чому світські переконання не заслуговують на таке саме звільнення?

Більшість суддів Верховного суду провела паралель із позитивними цінностями чернечих орденів, існування яких збагачує наше суспільство. Проте, зазначав Гемфрі, між ними й амішами існує кардинальна відмінність. Ченці добровільно приймають постриг та перебираються жити до монастиря. А в дітей амішів ніхто ніколи не питає добровільної згоди стати амішами; вони народжуються в цій культурі й не мають вибору.

Хіба не відчувається якась зневажлива зверхність і негуманність, коли когось (особливо дітей) приносять у жертву на вівтар «культурного розмаїття» та збереження релігійних традицій? Усі інші насолоджуються своїми автомобілями й комп’ютерами, вакцинами й антибіотиками. А ти, чудернацький маленький народику зі своїми брилями й старомодними штанами, своїми кінними візками, архаїчною говіркою та туалетами на вигрібних ямах, — ти збагачуєш наше життя. Звісно, ми тобі дозволимо тримати дітей при собі, під замком, у твоєму часовому проваллі з ХVІІ століття, бо ж інакше безнадійно втратимо дещо важливе: одну з цеглинок розкішного розмаїття людських культур. Крихітна частина мене погоджується з цим аргументом, але значно більша відчуває незручність.

Скандал в освіті

Прем’єр-міністр моєї країни Тоні Блер ухопився за «культурне розмаїття» під час засідання Палати громад, коли депутат парламенту Дженні Тонг дорікнула йому, що з державних коштів фінансується школа на північному сході Англії, в якій (унікальний випадок у Британії!) дітей навчають неприкрашеного біб­лійного креаціонізму. Пан Блер не знайшов нічого кращого, ніж відповісти, що буде дуже прикро, якщо переймання цією темою завадить нам створити «таку розмаїту шкільну систему, яку ми можемо собі дозволити»143. Ішлося про коледж Еманюель у місті Ґейтсгед — одну з «міських академій», заснованих з ініціативи уряду Блера, якою він дуже пишається. Сенс ініціативи полягав у тому, що багатих спонсорів закликали зібрати відносно невелику суму грошей (2 мільйони британських фунтів стерлінгів у випадку Еманюеля), після чого решту потрібних коштів виділяв уряд (20 мільйонів у випадку Еманюеля плюс безстрокове покриття поточних витрат і оплати праці). Схема давала спонсорам право впливу на основоположні цінності, які прищеплюватиме заклад, брати участь у призначенні його керівництва, мати голос у питаннях зарахування та відрахування учнів і багато іншого.

Десять відсотків потрібних коштів на користь коледжу виділив сер Пітер Варді, заможлий автодилер із похвальним бажанням дати сучасним дітям освіту, якої б він хотів для самого себе, менш привабливий аспект якого полягає в тому, що він при цьому хотів нав’язати дітям ще й свої особисті релігійні переконання67. На жаль, Варді злигався з клікою вчителів під проводом Найджела Мак-Квойда, які захоплюються ідеями американських фундаменталістів. Мак-Квойд певний час керував коледжем Еманюель, а зараз керує всім консорціумом шкіл Варді. Про рівень його науковості можна судити хоча б із його впевненості, що світ виник не більше десяти тисяч років тому, а також із такої цитати: «Неможливо повірити, поглянувши на складність людського тіла, що все почалося з вибуху, а ми колись були мавпами… Сказавши дітям, що життя безцільне і що вони — лише хімічні мутації, ви не підвищите їхню самооцінку»144.

Жоден науковець ніколи не заявляв, що дитина — це «хімічна мутація». Використання такої фрази в цьому контексті — безграмотна маячня десь того самого типу, що й наведені в газеті «Guardian» за 18 квітня 2006 року слова «єпископа» Вейна Мелколма, голови Церкви міського християнського життя в Гекні (східний Лондон), котрий «ставить під сумнів наукові докази еволюції». Рівень обізнаності Мелколма з науковими доказами можна оцінити на основі такої його заяви: «У геологічному літописі явно бракує проміжних рівнів розвитку. Якщо жаба перетворилася на мавпу, то в нас уже давно повинно бути багато викопних решток жабомавп».

Мабуть, наука — не сильна сторона пана Мак-Квойда. Тому, заради справедливості, давайте перейдемо до головного науковця його команди — Стівена Лейфілда. 21 вересня 2001 року цей пан прочитав лекцію в коледжі Еманюель на тему «Викладання науки з біблійного погляду». Текст лекції розмістили на одному християнському веб-сайті (www.christian.org.uk). Але вам не вдасться знайти її там. Християнський інститут прибрав її зі свого веб-сайту в той самий день, коли я привернув до неї увагу громадськості своєю статтею в газеті «Daily Telegraph» за 18 березня 2002 року, ґрунтовно та критично розібравши її зміст145. Проте зі світової павутини не так просто щось стерти назавжди. Швидкість роботи пошукових сайтів почасти забезпечується тим, що вони тримають інформацію в кеші, де вона на певний час затримується навіть після того, як оригінал видаляють. Британський журналіст Ендрю Браун, головний кореспондент газети «Independent» із релігіних питань, був насторожі й оперативно видобув лекцію Лейфілда з кешу пошуковика Google, розмістивши її, щоб ніхто інший більше не міг видалити, на своєму веб-сайті: http://www.darwinwars.com/lunatic/liars/layfield.html. Думаю, ви вже зауважили, що слова, з яких складається посилання на сторінку, Браун підібрав дотепно.

До речі, коли один допитливий читач поцікавився в коледжі Еманюель, чому лекцію видалили з веб-сайту, у відповідь надійшло таке невигадливе пояснення, яке також зберіг для нас Ендрю Браун:

Коледж Еманюель опинився в осерді дискусії про викладання креаціонізму в навчальних закладах. На практиці це означає, що нам надходить величезна кількість дзвінків від засобів масової інформації, що забирає дуже багато часу в директора та його заступників. Усі вони мають чимало інших важливих справ. Щоб полегшити їм життя, ми тимчасово прибрали лекцію Стівена Лейфілда з нашого веб-сайту.

Безперечно, керівництву коледжу ніколи й угору глянути, розриваючись між розмовами з журналістами, щоб пояснити їм свою позицію в питанні викладання креаціонізму школярам. Але який тоді сенс видаляти з веб-сайту текст лекції, який якраз мав допомогти їм

Відгуки про книгу Ілюзія Бога - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: