Українська література » » Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха
день надто довгий. Шуруй.

Незграбно розвернувшись, Ігор пішов назовні.

Присівши біля стосу зваленого докупи паперу, Левченко подивився на купу при тьмяному світлі ліхтарика, котрий досі на диво жив. Потягнувся рукою до верхньої.

Взяв.

Поклав на коліно. Потягнув за шворку, збираючись розпустити.

Зупинився.

Сплюнув.

Кинув назад, навіть не розгортаючи. Нічого не зрозуміє, для чого голову морочити. Чи треба йому таких знань, не вирішив ще. Й не збирався думати над цим у майбутньому.

Експериментів над людьми досить у цій країні й без «Повного місяця».

Хай буде так.

Клацнула запальничка. Вогник лизнув сухий картонний край, розкуштував, швидко посмакував. За кілька хвилин біля розчахнутого сейфу чаділо кострище, зжираючи в пекучому вогні всі гидкі таємниці цього моторошного місця. Котре так і не стало колискою нових людей.

Він сидів й мовчав, коли повернувся Вовк, підкинув у вогонь паперові трофеї мертвого бандита Теплова.

Вони якійсь час дивилися на вогонь, намагаючись розгледіти щось загадкове в сполохах, котрі тінями відбивалися на облуплених, частково зруйнованих стінах.

Дочекавшись, поки все догорить, Андрій підвівся, розкидав чоботом попіл. Потоптався для певності на невеличкій купі. Легенько хлопнув Ігоря по лівому плечу.

— Гайда. Нам тут робити більше нема чого.

… Територію перетнули, не обмінявшись більше жодним словом. Вже коли дісталися місця, звідки починалася колія, Левченко запитав:

— Сам вийдеш із лісу?

— З тайги виходив. А що таке?

— Нас не повинні бачити разом. Наскільки я собі уявляю, оця колія виведе тебе через ліс на той бік Сатанова, який ближчий до твоєї хати. Ми ж гак зробили. Виберешся?

— Розберуся.

— Ларису я завтра знайду. Сам розумієш, почуте сьогодні повинно в тобі вмерти. Навіть дружині…

— Не маленький.

— Нещерет за віком був, як нам обом. А теж язик свербів розказати комусь. Через це проколовся. Тому для свого ж спокою, Вовче, й для спокою жінки з дитиною будь обережний. Взагалі, зараз краще затаїтися. Крім Сомова ти нікому не потрібен. Війна, людей кругом шукають. Цілуватися не будемо?

Ігор раптом зрозумів — побачив Андрія лише сьогодні зранку, проте знає, здається, тисячу років. Обійми вийшли кумедними й досить незграбними — у обох погано діяли правиці.

А потім Вовк зник у темряві, розчинився серед дерев.

Поправивши кашкета, міцніше примостивши його на голові, Левченко й собі вирушив зворотним шляхом.

Назад марш–кидок вийшов на диво скорим. Ішов, не плутаючи, ніби місяць таки вів його згори, вказуючи правильний напрямок. Вибравшись майже туди, звідки вони йшли, до залишків старого муру, лиш тепер глянув на годинник. Час ніби рухався стрімко й повільно водночас: показувало за чверть дванадцяту.

Осідлав мотоцикл. Абияк тримаючи кермо, запустив мотор.

Їхав не до себе в управу — до Стефанівни. Щось підказувало: треба саме туди, не помилиться.

Так і є.

У вікнах — світло. Біля хвіртки — «вілліс», водій за кермом, двоє автоматників поруч. Побачивши мотоцикл, всі троє стрепенулися, солдати схопили зброю напереваги. Левченко заглушив мотор, махнув лівою рукою:

— Вільно, бійці! Де той, кого ви катаєте, начальство?

Його провели всередину. Спершу вглядів бліде, стурбоване лице Поліни Стефанівни. Лиш тоді глянув на гостя — невисокого, чимось віддалено схожого на тхора майора НКВД, котрий підвівся з–за столу йому назустріч.

І приготувався розповідати йому свою, продуману за час, поки йшов лісом, цілком правдиву версію подій.

Чомусь вірив: поки його не вислухають, ця людина–тхір не дасть команду карателям починати те, за чим вони приїхали.

А місяць за вікном далі не ховався за хмари. Світив, ніби підбадьорюючи.

Та лишався віднині й назавжди його, Андрія Левченка, головним та надійним спільником.

19 січня — 19 квітня 2014 р. Київ

Післямова

Перший успішний експеримент, у рамках якого в людини прижилися трансплантовані від тварини органи, провели в Білорусі. На початку третього тисячоліття, конкретніше — в середині так званих «нульових» років, у клініці Мінська жінці пересадити тканини щитовидної залози кроля. Тепер хвора може відмовитися від замісної гормональної терапії, якої потребувала після перенесеної операції — хворіла на рак. Про це світові повідомив професор Білоруського державного університету медицини Станіслав Третяк. За його словами, цей експеримент над людиною був першим у світовій практиці, котрий завершився вдало.

Збіг обставин неймовірний. Згадану операцію провели рівно за шістдесят років після подій, описаних у романі, який ви щойно прочитали. І, що найцікавіше — майже вісімдесят років потому, як про реальність подібних експериментів заговорили в тогочасній Європі. З подачі вчених, котрі представляли нову, десяти років не стукнуло, державу під назвою Радянський Союз.

Отже, народжений лише авторською уявою сюжет, який перетворився на детективний трилер «Повний місяць» і, сподіваюсь, не змусив вас нудьгувати, має під собою цілком реальну основу. І одкровення вигаданого героя, доктора Антона Савича Нещерета — зовсім не наукова фантастика, не марення божевільного й не сенсаційна історія, викладена за публікаціями «жовтої преси».

Професор Ілля Іванов справді існував. У середині 1920–х років він навіть був публічної, досить популярною особою. Його діяльність не засекретили, навпаки — експерименти Іванова зі створення нової людини висвітлювалися в тогочасній пресі й навіть фільмувалися для документальної хроніки. За неперевіреними даними, саме постать Іллі Івановича та його невтомна дослідницька діяльність надихнула Михайла Булгакова на ідею повісті «Собаче серце».

Хоча варто визнати: сюжети про експерименти над людиною, точніше — про спроби створити нового індивіда, в згадані часи були надзвичайно модними. Булгаков просто вирішив бути, говорячи сучасною мовою, в тренді. Але, на відміну від романів того ж радянського фантаста Олександра Бєляєва, його повість відразу заборонили. Опублікувавши лише через шістдесят з гаком років після написання, та закріпивши успіх однойменним фільмом — без перебільшення, блискучим. Не всякий навіть сьогодні читав повість Булгакова. Проте мало знайдеться тих, хто не бачив стрічку «Собаче серце», не цитує її героя — професора Преображенського, та антигероя — Поліграфа Шарикова.

Адже саме вигаданий професор раціонально, логічно та категорично, кожним своїм словом доводить ще в момент написання, коли радянській владі не стукнуло й десяти років, чому її не повинно існувати. Натомість Шариков, перетворений його генієм із дворового пса на людину, наочно демонстрував не лише особистий крах його творця, а й крах радянської комуністичної системи, котра спирається на таких шарикових.

Далеко ходити не треба: роман, який ви щойно прочитали, писався в тривожний, складний, трагічний для України період. Ми, кожен у міру сил та можливостей, з болем та кров'ю прощалися з системою, в якій комфортно могли існувати лише штучно створені шарикови, і з якої все

Відгуки про книгу Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: