Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

– Дорайн сказав, що артефакт не повинен працювати.

- А потім додав, що він би його нікому не віддавав!

– Пам'ятаю, – зітхнувши, продовжила шлях до місця поховання демонічного артефакту. - Але в Дорайна є вибір, а в мене – ні.

- Ти все ще можеш розповісти йому про Йозефа і його шантаж.

- Щоб почути, що я сама винна? - У мене вирвався істеричний смішок. - Ні, вибачте. Нехай не знає зовсім, ніж думає про мене таке.

Геррі замовк.

Я зупинилася біля потрібного місця і вимовила заклинання. Сніг, підкоряючись моїй волі, розтанув.

- Здається, нас випередили, - хмикнув компаньйон, поки я, присівши над ямою, вдивлялася у розгорнуту мерзлу землю та уламки дерев'яної коробки.

– Я навіть знаю хто.

***

Віверни ганялися один за одним у своєму кутку. Помітивши мене, вони зупинилися, а потім сіли на сніг, виляючи хвостиками як цуценята. Застосувала до них заклинання живлення й акуратно пройшла до гнізда.

Старша з пташенят підскочила до мене, заглядаючи в очі. Щойно я простягла руку до гнізда, вона підстрибнула і клацнула зубастою пащею в сантиметрі від моєї шкіри. Відсмикнувши кінцівку, я зробила крок назад і здивовано подивилася на віверну. Вона спритно застрибнула в будиночок, з якого діти вже виросли, і дістала рубін у темній оправі. Схилила голову набік, ніби хвалилася переді мною, а потім стрибнула на сніг і помчала геть.

- Стій! - Вигукнула і кинулася наздоганяти. Малявка, жваво стрибаючи по кучугурах, бешкетною білочкою драпала від мене, вміло ігноруючи й уникаючи моїх заклинань. У всіх драконовидних дуже добре розвинене чуття на магію, навіть у дитинчати не виникало проблем з ухиленнями. Запихавшись, я зупинилася і зігнулася навпіл, намагаючись вирівняти дихання і вгамувати колючий біль у боці. З останнім впоралася швидко, а коли підвела очі, ледь не застогнала від досади. Віверна сиділа на снігу кроків за п'ять від мене, тримала в пащі кулон і радісно виляла хвостом.

- Може вона скоро видихнеться? - припустив Геррі. Я негативно хитнула головою, поправляючи кожушок:

- У дитинчат віверни природою закладена неймовірна витривалість. На випадок, якщо до гнізда дістанеться хижак і їм доведеться довго тікати від нього, чекаючи прильоту мами.

- Тобто ми не маємо шансів?

- Можна покликати Дорайна, - я зморщила носик, оглядаючись на всі боки. Цей варіант я хоч і озвучила, але втілювати в життя не мала наміру. Демон досі не знав про місцеперебування рубіна, тому забрати його я збиралася до того, як ректор заявиться в Годамн зі своєї міської квартири.

- Міс Міон?

Обернувшись на знайомий голос, я побачила Хейлі. Вокзальна злодюжка, кутаючись у старе зимове пальто «на виріст», з цікавістю поглядала на мене і на віверну. Я завмерла, дивлячись на дівчинку. Настільки сильно налаштувалася на те, що сьогодні бігатиму навколо академії одна, що зустрінута учениця увігнала мене в ступор.

- Вара знову щось стягла? - Запитала дівчинка, поглядаючи на віверну. Ця фраза змусила мене кліпнути та здивовано озирнутися:

- Ви дали їй ім'я?

- Ага, незручно ж без імен.

Я змушена була погодитися з цим, а Хейлі не дала мені більше сказати ні слова, почавши повчати:

- Бігати за нею безглуздо. Вара все сприймає як гру. Потрібно інакше, хитрістю.

Дівчинка попрямувала повз віверну. Звірятко спочатку відскочило убік, пригнулося до землі, приготувавшись до швидкого старту, але побачило як учениця байдуже пройшла далі, здивовано підняло голову й озирнулося на всі боки. Хейлі видала короткий свист і розтиснула кулак, демонструючи віверні якісь ласощі, які я не роздивилася, а ось Вара внюхала. Від захоплення вона розтиснула зуби й кинулася слідом за дівчинкою, а я швидше метнулася за рубіном, що втопився в снігу. Тільки міцно стиснувши його в кулаку, розігнулася і спостерігала за тим, як Хейлі безбоязно грає з чорним дитинчам небезпечного хижака. Залишати дитину одну з віверною я не наважилася, тому дочекалася поки вони побігають, віверна награється і втече до гнізда, а Хейлі підійде до мене.

- Дякую. Без тебе я б не впоралася.

- Справді, - дівчинка виглядала дуже серйозною та розважливою. - Ви здаєтеся досить вразливою, міс Міон. Цілюща магія, звичайно, потрібна, але без умінь атакувати або активно захищатися вона занадто слабка. Даремно ви більше не носите стража. Думаю, він легко спіймав би Вару.

- Сьогодні ти замінила мені вартового, - я знизала плечима і хотіла вже запропонувати відправитися в приміщення, адже мороз вже відчутно поколював шкіру, але Хейлі несподівано змінила тон з повчального на жалісливий:

- Я хотіла просити вибачення у вас. З початку року хотіла, правда. Не знаю, чи ви пам'ятаєте... я вас обікрала на вокзалі, я витратила ваші гроші, а гаманець викинула, але влітку я зможу знову заробляти й...

– Як заробляти?

Перебивши дівчинку, я уважно вдивилась їй у вічі. Вона опустила голову, ніяково відвернулась, ховаючи руки в кишені. Зітхнувши, я тихо попросила:

- Не кради більше. Ти надто розумна та талановита для того, щоб так занапастити своє життя.

- Талановита? - з гіркотою в голосі перепитала Хейлі, її губи розтяглися в розчарованій і сумній усмішці. - Я вже потрапила до Академії Проклятих, моє життя не стане чудовою казкою в жодному разі.

Після цього дівчинка різко розвернулася і, низько схиливши голову, швидким кроком попрямувала у бік головного корпусу.

- Вони всі такі втрачені, - зітхнув Геррі, разом зі мною спостерігаючи за злодійкою. Я стиснула кулаки, в одному з них відчуваючи холод рубіна, а компаньйон спитав: - Ти теж такою була?

Відповідати не стала. Сховала артефакт у кишеню та поспішила до гуртожитків.

Чи була я такою самою, як ці діти? Ображеною на життя? Такою, що виставляє голки назустріч кожному, хто тягнеться до мене? Такою, що не бачить жодного шансу на добре майбутнє, а помічає лише зневагу в очах перехожих? 

Була. Десь у глибині душі я такою й залишилася. Саме та дівчинка з Годамн закохалася у гарного, спокусливого, багатого Йозефа. Вона потяглася до нього, шукаючи кохання та захисту, і потрапила в клітку.