Українська література » » Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

---
Читаємо онлайн Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон
старий лис Арманський потихеньку її трахає. Але хоча ніхто в «Мілтон сек’юриті» не мав теплих почуттів до Лісбет Саландер, усі побоювались Арманського і тому терпіли її присутність. Коли вона нарешті зникла з очей, а потім і зовсім перестала працювати у фірмі, він відчув величезне полегшення.

І ось раптом з’явилася нагода відплатити їй за стару образу, причому без найменшого ризику. Хоч які б звинувачення вона проти нього висунула, їй уже ніхто не повірить. Навіть Арманський подумає, що це говорить патологічно хвора вбивця.

Інспектор кримінальної поліції Бубланськи побачив Ханса Фасте, коли той виходив з ліфта з Боманом та Ерікссоном, присланими з «Мілтон сек’юриті». Фасте ходив на пропускний пункт, щоб зустріти нових співробітників. Бубланськи був не в захваті від того, що йому доведеться допустити сторонніх до розслідування вбивства, але рішення було ухвалене через його голову і… Та нехай! У всякому разі, Боман — справжній поліцейський з великим досвідом, а Ерікссон закінчив Школу поліції і навряд чи міг виявитися цілковитим ідіотом. Бубланськи жестом покликав усіх до конференц-залу.

Полювання на Лісбет Саландер йшло вже шосту добу, і час було підбити перші підсумки. Прокурор Екстрьом не брав участі в нараді. Група складалася з інспекторів кримінальної поліції Соні Мудіґ, Ханса Фасте, Курта Свенссона та Єркера Хольмберґа і була посилена чотирма співробітниками розшукового відділу кримінальної поліції Швеції. Бубланськи почав з того, що відрекомендував присутнім працівників «Мілтон сек’юриті» і запитав, чи не хочуть вони що-небудь сказати. Боман відкашлявся:

— Я давно вже не бував у цьому будинку, але дехто тут знає мене і пам’ятає, що, до того як піти в приватну фірму, я багато років пропрацював поліцейським. Причина, чому ми тут, полягає в тому, що Саландер кілька років працювала у нас і на нас лягає певна відповідальність. В отриманому нами завданні говориться, що ми повинні сприяти швидкому пійманню Саландер. Ми можемо допомогти в цьому завдяки тому, що дещо знаємо про неї як про особистість. Отже ми прийшли не для того, щоб плутатися у вас під ногами і заважати слідству.

— Як складалися її відносини з іншими співробітниками? — спитав Фасте.

— Не можна сказати, щоб вона викликала до себе велику симпатію, — відповів Ніклас Ерікссон і відразу замовк, зупинений піднятою рукою інспектора Бубланськи:

— Нам доведеться ще багато разів детально обговорювати різні питання на наших зустрічах. Але давайте робити це по порядку, щоб усе було ясно і зрозуміло. Після цієї наради ви двоє підете до прокурора Екстрьома і дасте підписку про нерозголошення. А зараз ми почнемо з доповіді Соні.

— Результати поки що вельми невтішні. Початок був дуже успішним: уже через кілька годин після вбивства нам удалося встановити особу Саландер. Ми знайшли адресу квартири, де вона мешкає, принаймні, ми так гадали. Але далі — ніяких слідів. Ми отримали тринадцять повідомлень про те, що її нібито десь бачили, але всі вони виявилися помилковими. Вона як випарувалася.

— Це досить дивно, — зауважив Курт Свенссон. — Зовнішність у неї примітна, є татуювання. Здавалося б, її не так уже й важко знайти.

— Вчора поліція Уппсали отримала сигнал і негайно ж виступила по тривозі. Вони оточили і до смерті перелякали чотирнадцятилітнього хлопчика, схожого на Саландер. Батьки були дуже обурені.

— Думаю, справа ускладнюється тим, що нам доводиться шукати людину, схожу на чотирнадцятилітнього підлітка. Вона може загубитися в натовпі молоді.

— Все-таки, зважаючи на ту увагу, яку привернули до цієї справи засоби масової інформації, хтось напевно ж повинен був щось помітити, — заперечив Свенссон. — Цього тижня її фотографія з’явиться в рубриці «Розшукується», так що дивись і з’явиться щось новеньке.

— Якось не віриться, якщо пригадати, що її портрет і так уже з’являвся на першій сторінці всіх шведських газет, — сказав Ханс Фасте.

— З чого виходить, що нам треба гарненько подумати, — зауважив Бубланськи. — Можливо, їй вдалося виїхати за кордон, але, найімовірніше, вона десь затаїлася і вичікує.

Боман підняв руку. Бубланськи кивнув, запрошуючи його говорити.

— Згідно з нашими відомостями про неї, вона не схильна до саморуйнівних вчинків. У неї стратегічний розум, так що вона планує свої кроки і не робить нічого, не проаналізувавши заздалегідь можливі наслідки. Принаймні, так вважає Драґан Арманський.

— Такої ж думки психіатр, який її лікував. Не поспішаймо з характеристикою, — сказав Бубланськи. — Рано чи пізно їй доведеться зробити якісь дії. Скажи, Єркере, які вона має в своєму розпорядженні кошти?

— Тут якраз є для вас дещо цікаве, — відповів Хольмберґ. — Ось уже кілька років у неї існує рахунок у Торговому банку. За ці гроші вона звітує в податковій декларації. Вірніше сказати, за них звітував адвокат Б’юрман. Рік тому на цьому рахунку було близько ста тисяч крон. Восени дві тисячі третього року вона зняла всю суму повністю.

— Восени дві тисячі третього року їй знадобилася готівка. Саме тоді вона, за словами Арманського, кинула роботу в «Мілтон сек’юриті», — пояснив Боман.

— Можливо. Рахунок залишався на нулі впродовж двох тижнів. Але через два тижні вона поклала на рахунок ту ж таки суму.

— Вона думала, що їй знадобляться на щось гроші, але не використала їх і повернула зняту з рахунку суму в банк?

— Схоже, що так і було. У грудні дві тисячі третього року вона скористалася цим рахунком для цілої низки платежів. Зокрема, розплатилася за квартиру за рік наперед. Сума на рахунку зменшилася до сімдесяти тисяч крон. Після цього рахунок залишався незайманим цілий рік, за винятком одного надходження у розмірі дев’яти тисяч крон з чимось. Я перевірив — це була спадщина від матері.

— Добре.

— У березні цього року вона зняла суму спадщини, а саме дев’ять тисяч триста дванадцять крон, і більше не чіпала рахунку.

— На що ж вона живе?

— Слухайте далі. У січні цього року вона відкрила новий рахунок, цього разу в Стокгольмському приватному банку,[59] і поклала на нього два мільйони крон.

— Що-що?

— Звідки взялися ці гроші? — поцікавилася Мудіґ.

— Гроші були переказані на її рахунок з англійського банку, зареєстрованого на одному з островів у Ла-Манші.

У конференц-залі запала мовчанка.

— Нічого не розумію! — мовила нарешті Соня Мудіґ.

— Тобто ці гроші вона не декларує? — спитав Бубланськи.

— Ні. Але формально вона і не зобов’язана це робити до майбутнього року. Найцікавіше, що ці гроші не зазначені у звіті адвоката Б’юрмана про її фінансове становище. А цей звіт подається щомісячно.

— Значить, він або не знав про них, або вони там щось темнили. А що у нас є щодо технічних даних?

— Вчора я був на доповіді у начальника слідчого

Відгуки про книгу Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: