Пропоную тільки інтим - Белла Сніжна

Весілля - це завжди хвилююче. Але коли весілля не у тебе це ще й дуже напряжно. Не встигла я прокинутися, як мене долучили в зграю подружок нареченої. Спасибі, що не в якості подруги нареченої, а всього лише як моральна підтримка.

Кріс спробувала витягнути з мене інформацію з приводу наших з Ромою відносин, але я, як і Марго відповіла правду: між нами тільки інтим. Вона поржала, потім зрозуміла, що я не жартую. Знову засміялася, похвалила моїх тарганів і пішла на пошуки чогось міцнішого ніж шампанське.

- Ти вчора рано пішла. - підійшла до мене Перемога.

- Стало погано. - кажу.

Невже переживала за мене?

- Думаю, Рома вчора не нудьгував. - раптом каже вона.

Ми про різних Ром думаємо? Тому-що мій якраз-таки нудьгував. Сопів всю ніч у мене під боком. Або вона намагається викликати у мене ревнощі? Судячи з усього, дівчата так і не зізналися, що пішла я не одна.

- Звісно. - підтверджую її слова. - Ми вчора і самі знатно повеселилися.

Останнє кажу, нахабно посміхаючись їй в обличчя. Ще й келихом осталютував.

 - Ой вибач. - каже вона, виливаючи на мене шампанське, прикриваючи рот рукою. - Я така незручна.

- Пф-ф-ф! - тягну видихаючи.

Якщо зараз зроблю хоч крок, бійка обіцяє початися швидше ніж весілля. Пропалюю поглядом цю змію.

Стерво! У мене іншої сукні немає! Судячи з задоволеного погляду Вікторія щось таке і передбачала. Мені зараз або сиди в мокрій сукні з плямою, або взагалі піти.

- Ой, що ж це? - підлітає Світлана до мене. - Віка, ну ка ти могла? Скоро весілля, як Саша там покажеться?

- Не знаю. - байдуже знизує Вікторія плечима. - Думаю в такому вигляді краще взагалі з номера не виходити.

Кидає і випливає з кімнати. У своєму червоному платті в підлогу з відкритою спиною.

Світлана клопочеться біля мене, намагаючись допомогти.

Але моїй прекрасні сукні темно синього кольору з відкритою спиною вже нічим не допоможеш. І пляма це гидотне навіть якщо висохне залишиться на сукні плямою.

- О-о-о! Придумала! - раптом заявляє Свєта.

Кудись втекла. А повернулася з сукнею схожою з тою що на ній.

- Одягай! - пхає мені плаття.

- Ні! Це ж плаття дружки! - відмахуюся від нього. - Я краще в своєму як-небудь...

- Не супереч головній дружці! - раптом суворо каже Свєта. - Та й припиняй скромничати. Адже ми подруги. Будеш ще однієї дружкою! Катя буде тільки рада!

 І ця дівчина так швидко закивала своєю головою, що я злякалася як би шию собі не звернула.

Вибір то у мене дійсно невеликий. Довелося переодягатися в плаття дружки. Небесний колір, довжина до коліна, закриті плечі, злегка відкрита спина. У чорних туфлях на підборах я просто порву зал!

- Тобі так йде! - заспокоює Світланка.

- Добрій дівці гарно і в ганчірці. - кажу їй.

Свєта тільки відмахується від мене і тікає. Незабаром повертається, пхає мені в руки букет.

- Уже починається! Скоріше ходімо! - тягне мене за руку.

Зовсім не хочеться кудись йти. Віка - коза! Знайти б її машину і нашкрябати на ній це велике послання! А то зіпсувала мені настрій, а сама там, напевно, розважається.

Тільки ми вийшли з будівлі на задню терасу, я хотіла вирватися і піти скаржитися Ромі, але Свєта на буксирі продовжила мене тягнути. Ми майстерно вклинилися в стрункий ряд подружок що вже почав свій шлях. До вівтаря. Жарт чи що? Ні, не жарт. Мене зробили дружкою! Стою з боку нареченої, спостерігаю за всім цим начебто з боку, від нудьги вирішила пробігтися по гостям, нареченому, його друзям. І кого я побачила?

Рома! Власною персоною, стоїть і пропалює мене здивованим поглядом. Піднімає брови, питаючи, я-то що тут роблю. Я лише тисну плечима. Всього так швидко не розкажеш. Але якщо чесно, я рада, що не одна.

Торжество йде своєю чергою. Катя і Алекс дають один одному клятви, міняються кільцями. Такі щасливі. Ловлю на собі погляд Роми. Гострий, що вивчає. Від якого перехоплює подих.

Киваю йому на молодят, вистачить бентежити мене!

Він повільно переводить погляд на них, але я ще не раз відчуваю його погляд на собі. Нарешті нас відпускають, і ми гуськом йдемо за молодятами. Я рівняюсь з Ромою.

- Несподівано. - коментує він.

- Сама в шоці.

- Тебе не можна залишити ні на хвилину.

- Хто б говорив. - оглядаю його поглядом.

- Просто більше не натвори якихось дурниць. - каже він, перед тим як посадити мене за стіл. Сам сідати поруч.

- Нічого не можу обіцяти. - кажу. - Але ж ти прослідкуєш за мною?

Питаю, заглядаючи йому в очі.

- Зроблю все можливе. - нахилившись злегка вперед каже він.

- ... Так давайте побажаємо молодим ... - розпинався хтось із гостей в привітаннях.