Леопард - Ю. Несбе

— Ми знатимемо, що свідок пригадає, коли повернеться з Ховасхютти, — відповів Бельман, нахилившись до мікрофону з позначкою «NRK» — державне телерадіомовлення. Мережа по всій країні. — Вона їде з одним із найдосвідченіших наших слідчих, і вони будуть там протягом доби.

Він глянув на Харрі Холе, котрий стояв у кінці зали. Харрі ледь помітно кивнув. Він збагнув сенс повідомлення: доба, двадцять чотири години. Страву викладено на тарілку й подано до столу. Погляд Бельмана ковзнув далі. Застряг на Пеліканисі. Лише вона противилася їхньому задуму, доводячи, що це нечувано — вводити пресу в оману свідомо. Тоді він оголосив перерву і поговорив з нею віч-на-віч. Після тієї розмови вона пристала до більшості. Нінні запропонувала ставити питання. Люд у залі заворушився. Мікаель Бельман розслабився, налаштувавшись давати розмиті відповіді, послуговуючись годящою для всіх випадків фразою: «на цьому етапі розслідування ми не маємо права розголошувати таку інформацію».

У нього так задубіли ноги, що він геть їх не відчував. Як таке можливо? Адже решта тіла палала. Він так кричав, що цілком позбувся голосу, горло пересохло, обернувшись на суцільну рану, у якій кров спеклася й стала червоним попелом. Тхнуло паленим волоссям і горілим салом. Піч пропалила фланелеву сорочку наскрізь, пропалила спину, тож поки він безугавно горлав, вони стали одним цілим. Він сам розплавився, наче олов’яний солдатик. Коли він відчув, що його свідомість поринає у біль та жар, і він от-от порине у рятівну безтяму, він зненацька опанував себе. Чоловік вихлюпнув на нього відро холодної води. Біль на хвильку ущух, і він знову заридав. Потім відчув, як між спиною та піччю шипить окріп, і біль повернувся з новою силою.

— Ще води?

Чоловік звів на нього очі. Той стояв перед ним з повним ущерть відром. Туман перед очима на мить розійшовся, і він побачив його цілком чітко. На обличчі його танцювали відблиски полум’я з печі, на чолі виблискували краплини поту.

— Усе дуже просто. Мені треба знати лише одне: хто це? Хтось із поліції? Хтось із тих, хто був тієї ночі у Ховасхютті?

Він спитав крізь сльози:

— Якої ночі?

— Ти знаєш якої, майже всі вони зараз мертві. Ну ж бо!

— Я не знаю. Повір мені, я не маю до того стосунку. Води. Прошу. Будь ласка…

— …ласка?! Яка… ласка?!

Сморід. Сморід його плоті, тіла, що горіло. Він спромігся лише на хрипкий шепіт:

— Там був… лише я…

Глузливий сміх.

— Чудово. Сподіваєшся, що я повірю тій абищиці, яку ти ладен сказати, тільки б біль ущух? Повірити, що ти не здатен викашляти ім’я поліцейського, на якого працюєш? Але я знаю, що ти стерпиш більше. Ти ж витривалий.

— Шарлотта…

Чоловік замахнувся коцюбою. Але він навіть не відчув удару. Лише на мить, шалено жадану мить, світло згасло перед його очима. А потім знову пекельний біль пожирав його.

— Вона мертва! — рикнув чоловік. — Вигадай щось переконливіше!

— Я мав на думці ту, іншу. — Він намагався змусити свою голову міркувати. Він же пам’ятав, він же мав пречудову пам’ять, чому ж вона не допомагає йому зараз? Невже йому дійсно так зле? — Вона австралійка.

— Брешеш!

Він відчув, як в очах знов усе розпливлося. Новий холодний душ. Миттєве просвітлення.

Голос:

— Хто? Як?

— Убий мене! Пощади! Я… ти ж знаєш, у мене й на думці не було нікого захищати. Господи Ісусе, навіщо воно мені?

— Мене це не обходить.

— То чому ж ти не хочеш просто вбити мене? Я вбив її! Чуєш? Я вбив! Зроби це! Помстися!

Чоловік поставив відро убік, упав у крісло, нахилився, упершись ліктями в підлокітники, а підборіддям — на схрещені кулаки, і повільно одказав. Мовби не чув того, що він йому говорив, а думав про щось зовсім інше:

— Знаєш, я стільки років мріяв про це… А зараз, коли ми тут… я сподівався, що буде… солодше.

І він знов ударив його коцюбою. Потім, схиливши голову набік, глянув на нього. З кислою, невдоволеною міною ткнув коцюбою йому в бік, ніби пробуючи:

— Може, мені просто забракло фантазії? Може, страву приправити треба?

Щось змусило його обернутися. Лунало радіо. Надто тихо. Чоловік, підійшовши, додав гучності. Новини. Десь у великому приміщенні лунали голоси. Ховасхютта. Свідок. Слідчий експеримент.

Він так змерз, що геть не відчував ніг. Заплющив очі і знову став молитися своєму Богові. Він уже не просив позбавити його болю. Молився, щоб кров Ісусова спокутувала всі його гріхи, щоб ноша того, що він накоїв, лягла на чужі плечі. Він позбавив життя. Так, він зробив це. І молився, щоб йому дозволили омитися у крові прощення. А потім померти.

Частина п’ята

Розділ 56. Приманка

Світла було стільки, що навіть у сонцезахисних окулярах очі у Харрі пеком пекли. Як ото ніби дивитися на океан діамантів: лихоманково сяйливе світло, сонце світить на сніг, а сніг відбиває сонце. Харрі пересів далі од вікна, хоч і знав, що ззовні маленькі квадратики віконного скла скидаються на чорні непроглядні люстерка. Він глянув на годинник. Вони прибули у Ховасхютту вночі. Юссі Колкка облаштувався разом з Харрі та Каєю у хатинці, решта зарилися у сніг, дві групи по четверо, кожна у своєму кінці долини, десь за три кілометри одна від одної.

Щоб закинути приманку, вони обрали Ховасхютту. Причин на те було три. По-перше, саме на це чекав убивця. По-друге, вони сподівалися, що убивця чудово знається на цій місцевості й вважатиме за безпечне завдати удару саме тут. І по-третє, через те, що це — чудова пастка. До улоговини, де розташована хатинка, підійти можна лише з північного сходу та півдня. Адже на сході — прямовисна скеля, а на заході стільки урвищ та розколин, що треба знати місцевість як «Отче наш», щоб знайти стежку.

Піднявши бінокля, Харрі намагався побачити решту, але бачив лише білий сніг. Він розмовляв з Мікаелем Бельманом, що сидів у засідці на півдні, та з Мілано, що причаївся на півночі. За інших обставин вони б скористалися своїми мобільними, але у горах ловила лише одна мережа — «Теленор». Попередній державний монополіст мобільного зв’язку мав достатні кошти, щоб понатикати своїх вишок на кожному пагорбі, на кожному белебні, але поліцейські, як і Харрі, здебільшого користувалися іншими операторами, от і доводилось їм перемовлятися по рації. Аби його знайшли, коли щось скоїться у Державній лікарні, Харрі перед тим, як