Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Саме тієї ночі Баглаєві гостро захотілося вирватися на волю, знайти сучку на ім’я Олена Суржа і… Ні, не відразу вбити, хоча межа бажань зрозуміла та визначена. Ясна річ, вона просто мусить померти. Він прирік її, так само, як у вогкому льосі проголосив вирок Русику Микитенкові. Завдяки якому, до речі, він, Богдан Баглай, отримав на руки сімдесят п’ять тисяч американських доларів і міг починати торги. Слів нема, адвокат класно його вирахував на предмет присвоєння баксів. Баглай був певен — його справи швах, навіть десяток адвокатів не допоможе. Тому лише поманив грішми, навіть погодився задля цікавості взяти на себе зовсім дурне вбивство невідомого дідка. І ось тієї ночі, через три місяці після проголошення вироку, він зрозумів, наскільки вся мозаїка вдало складається на його користь.

У нього є сильний стимул вибратися на волю: така собі Олена Суржа образила його і розізлила не на жарт.

У нього є гроші, котрі потрібні адвокатові в золотих окулярах.

Він знає таємницю вбивства, об яке менти обламають собі роги — вбивця давно годує черв'яків.

Результату Баглай наперед передбачити не міг. Хоча б через те, що до тієї ночі навіть думки про спробу втечі не виношував, цілком усвідомив та прийняв подальші життєві, коли вже бути точним — пожиттєві перспективи. Навіть прикидав можливості корисного для себе використання захованих тисяч. Та поштовх відбувся, і він вирішив спробувати. Тепер, коли в нього все вийшло, коли карти лягли ніби на замовлення, він неодмінно дістане Олену Суржу. Вбивати її можна не відразу. Поступово краще. Поспішати нема куди, вона швидше сама помре, очікуючи на свою смерть у кожному темному кутку власної квартири.

Тільки цього разу він спробує обійтися без сторонньої допомоги. Шансів на успіх більше. Я дістану тебе, хвойдо з «ящика»!

Богдан Баглай рвучко підвівся з дивана, примостився за столом, підсунув до себе зошит у клітинку, куплений два дні тому і вже трошки списаний. Він нарешті міг почати власну сольну партію.

Доброго полювання, Бодю.

Ну, з Гужвою все зрозуміло. Глод тішився з підтвердження майже всіх своїх припущень. Адвокат опирався начальникові УБОЗу, котрий особисто допитував його в палаті за присутності чи не всієї основної ментівської верхівки Слобожанська не надто довго. Глод зробив поправку на загальний стан його здоров’я, інакше — він міг побитися об заклад на всі тридцять два зуби, — цей жучара неодмінно б викрутився.

Так, там є над чим працювати. Тільки зізнанням у вбивстві Пустовіта й організації втечі особливо небезпечного злочинця Баглая тут не обійдеться. По-перше, існує такий собі Голдовий Дімон, ще один спільник організатора втечі. Тут просто — знайти й затримати, Глод не сумнівався, що поганяло опери проб’ють за своїми каналами ще сьогодні, і вночі означена особа опиниться в камері. По-друге, історія із сімдесятьма п’ятьма тисячами баксів багато чого прояснює. Зокрема, чітко дає зрозуміти мобільність самого Баглая. Коли в кишені втікача така сума, він запросто може надовго зникнути, просто розчинитися в просторі. Нехай, це, зрештою, не його клопіт. Зате ця історійка додала несподіваного клопоту колишнім Глодовим колегам. Адже виглядає так, що ділові партнери адвоката Едуарда Гужви — ділки наркобізнесу, причому серйозні. Хоче він чи ні, але назвати їх мусить. Бо «а» Гужва вже сказав, переповівши епопею зі «скарбом», тепер треба «б» казати. Тобто розповісти все про свої контакти з наркоділками. Діють вони, з усього виходить, з усеукраїнським розмахом. Накрити їх — справа честі Слобожанської міліції, раз Баглая з рук випустили. Нічого, тут усе піде, мов діти до школи.

Листя ще трималося на деревах, хоча вже ледь пожовкло, однак мерзлякуватий як для оперської роботи Притула сказав таким тоном, ніби передавав повідомлення про початок третьої світової війни: сьогодні останній день теплого «бабиного літа», вже вночі обіцяють різке зниження температури з двадцяти п’яти до п’ятнадцяти градусів із позначкою «плюс», далі зарядять дощі, і він, старший лейтенант Притула, схопить нежить. Глод лише знизав плечима. У нього особисто не було ані улюбленої погоди, ані улюбленої пори року. Він не любив ранніх сутінок, а тепер, в останні дні вересня, темніти за вікном починало вже від сьомої вечора. Але це не означало, що пізньої осені чи взимку він почувався менш затишно, ніж посеред літа. Просто тепер, відчуваючи себе формально вільним від традиційного графіка роботи опера, він тішився думкою, що може повертатися додому не надто пізно. Не щодня, звичайно. Хто знає, чим далі доведеться займатися. Не виключено, опер у ньому знову почне прокидатися, перемагати, заперечуючи нехай умовну життєву стабільність, як оце тепер, у історії з убивством Пустовіта.

Так, контакти Гужви з наркоділками, навіть його змова з Баглаєм, який, до речі, розкусив адвоката раніше за всіх і банально, за прикладом класичного змія-спокусника купив його перспективою отримати сімдесят п’ять тисяч зелених, а потім навіть не застрелив, лише поранив, аби той видужував і мучився, картаючи себе за жадібність, всі ці речі Макса зовсім не обходили. Крокуючи оповитими сутінками вулицями додому, він чітко уявляв собі пенсіонера Юрія Пустовіта, котрий отримав під дихало спочатку від рідного, випещеного недоспаними ночами сина, потім — від пещеного адвоката в дорогому костюмі та окулярах у золотій оправі. Ось старий тремтячими руками передає Едуардові Васильовичу, солідному та надійному, гроші, виручені від продажу хорошої квартири. Ось у маленькій квартирці, сам-один відпоюється сердечними краплями чи якимись іншими ліками, чи навіть горілкою після того, як вислухав у залі суду вирок і не побачив на належному місці адвоката, як не бачив і не чув його вже досить тривалий час. Ось він, нашкрібши грошей, ховає свою померлу від горя дружину, не дозволяючи сльозам текти по зморшках на обличчі, а може — навпаки, не стримуючи сліз. Ось Пустовіт із впертістю детектива-аматора вираховує адресу брехливого та підступного адвоката. Ось ріелтери з квартирного агентства намагаються запропонувати клієнтам харківську квартиру самотнього діда за максимально дешевою ціною, аби швидше продати її і отримати свої стабільні комісійні. Ось їхні колеги в Слобожанську намагаються продати пенсіонерові забацану «хрущобу» якнайдорожче.

Перед