Що впало, те пропало - Стівен Кінг

— Брат Тіни точно пішов до цього Халлідея, а не до когось іншого? — запитує Джером. Сьогодні вдень він сидить на задньому сидінні.

— Точно, — відповідає Холлі, не відриваючись від iPad, який вона дістала з місткого бардачка «Бенца». — Я знаю, що він пішов туди, і, напевно, знаю чому. І це була не книга з автографом. — Вона стукає пальцями по екрану й бурмоче: — Ну, давай, давай, давай. Завантажуйся, сволота!

— Що ти шукаєш, Холліберрі? — запитує Джером, протискаючись між сидіннями.

Вона повертає до нього голову.

— Не називай мене так. Ти ж знаєш, я це ненавиджу.

— Вибач, вибач. — Джером пускає під лоба очі.

— Скажу за хвилину, — каже вона. — Майже завантажилось. Краще б у мене був Wi-Fi, а не цей безглуздий мобільний зв’язок. Він занадто гівняшний.

Ходжес сміється. Мимоволі. Цього разу Холлі переводить погляд на нього, при цьому не припиняючи бігати пальцями по екрану.

Ходжес піднімається похилим в’їздом і виїжджає на магістраль Кросстаун-конектор.

— Усе починає складатися, — говорить він Джерому. — Якщо припустити, що книга, про яку він говорив Рікеру, це насправді записник письменника, той, який бачила Тіна. Який Піт ховав від неї під подушку.

— О, це вона, — говорить Холлі, дивлячись в iPad. — Холлі Джібні каже, це стовідсотковий вірняк. — Вона вводить щось ще, ударяє по екрану й видає крик відчаю, від якого обидва її супутники підскакують. — Ууу, як мене бісить ця клята спливаюча реклама!

— Заспокойся, — говорить їй Ходжес.

Вона, не звертаючи на нього уваги, продовжує вирувати.

— Зачекай. Зачекай і побачиш.

— Гроші й записник пов’язані, — говорить Джером. — Сауберс знайшов їх разом. Ви про це думаєте, так?

— Так, — киває Ходжес.

— І вміст записника коштував великих грошей, тільки продавець рідкісних книг, що поважає себе, не підійшов би до неї й на…

— Є! — волає Холлі, від чого вони обидва знову підстрибують. «Мерседес» кидає вбік. Хлопець у сусідньому ряду роздратовано сигналить і робить недвозначний жест рукою.

— Є що? — запитує Джером.

— Не що, Джером, а хто! Джон, бодай йому, Ротстайн! Убитий у 1978! Щонайменше три людини увірвалися до його ферми — у Нью-Гемпширі це було — і вбили його. Ще вони зламали його сейф. Ось, послухайте, це з манчестерського «Юніон лідер», через три дні після вбивства.

Поки вона читає, Ходжес виїжджає з магістралі на Ловер-Мейн.

«З абсолютною впевненістю можна стверджувати, що грабіжникам потрібно було щось більше, ніж гроші. „Імовірно, вони прихопили якісь записники із записами, які вів містер Ротстайн, віддалившись від публічного життя“, — повідомило нам джерело, близьке до слідства. Те ж джерело висунуло припущення, що записники, існування яких учора було підтверджено домоправителькою Джона Ротстайна, можуть мати високу вартість на чорному ринку».

Очі Холлі горять. У неї один із тих божественних періодів, коли вона абсолютно забуває про себе.

— Грабіжники сховали їх, — говорить вона.

— Сховали гроші, — уточнює Джером. — Двадцять тисяч.

— І записники. Піт знайшов їх, принаймні деякі з них. Гроші він використовував, щоб допомогти рідним. І все в нього йшло як по маслу, поки він не спробував продати записники, щоб допомогти сестрі. Халлідей знає про це. Можливо, вони вже в нього. Поспішай, Білле. Поспішай-поспішай-поспішай!

31

Морріс, похитуючись, підходить до дверей магазину, серце калатає, у скронях стукає. Він опускає пістолет Енді в кишеню курки, бере книгу з одного з виставкових столів і притискає до підборіддя, щоб витерти кров. Це можна було б зробити рукавом, і він майже так і зробив, але вчасно схаменувся. Йому доведеться вийти на люди, і він не хоче це робити, забруднившись кров’ю. У пацана на штанях теж залишилася кров, але це нічого. Це навіть добре.

«Я думаю знову, і пацану теж краще знову почати думати. Якщо він думає, я ще можу врятувати становище».

Він відчиняє двері магазину й дивиться навколо. Сауберса не видно. Іншого він і не очікував. У підлітків швидкі ноги. Вони як таргани.

Морріс риється в кишені, шукаючи папірець із номером мобільника Піта, і, не знаходячи відразу, на мить впадає в паніку. Нарешті пальці намацують щось зім’яте в самісінькому нижньому кутку, і він полегшено зітхає. Серце калатає, калатає, і він однією рукою ляскає себе по кістлявих грудях.

«Тільки не підведи мене зараз, — думає він. — Чуєш? Не смій!»

Сауберсу він телефонує з магазину по міській лінії, тому що це теж вкладається в історію, яку він вибудував у себе в голові. Моррісу здається, що це відмінна історія. Навіть Джон Ротстайн не зміг би вигадати краще.

32

Коли Піт приходить до тями, він знаходиться в місці, добре знайомому Моррісу, — Гавернмент-сквер навпроти кафе «Щаслива чашка». Він сидить на лавці, переводячи дух, і з тривогою дивиться назад, у тому напрямку, звідки прийшов. Червоних Губ він не бачить, і це його не дивує. Ще Піт знову почав думати і розуміє, що людина, яка намагалася його вбити, на вулиці привертатиме до себе увагу. «Я йому добре вмазав, — похмуро думає Піт. Червоні Губи перетворилися на Криваве Підборіддя».

Поки що непогано, але що далі?

Неначе у відповідь починає вібрувати його мобільний. Піт дістає його з кишені і дивиться на номер на екрані. Останні чотири цифри, 8877, він впізнає, вони запам’яталися йому, коли він дзвонив Халлідею й залишав йому повідомлення про поїздку до будинку відпочинку «Рівер-бенд». Це Червоні Губи, адже це точно не може бути містер Халлідей. Ця думка настільки жахлива, що викликає в нього сміх, хоча звук, який він видає, більше схожий на схлип.

Перша його думка — не відповідати. Передумати його змушує те, що він почув від Червоних Губ: твій дім колись був моїм будинком, до речі. Цікавий збіг, чи не так?

Мати в повідомленні веліла після школи йти одразу додому. Тіна написала, що матері відомо про гроші. Отже, вони зараз обидві вдома й чекають на нього. Піт не хоче їх тривожити без потреби, особливо, коли він сам джерело тривоги, але йому необхідно дізнатися про причину цього дзвінка, тим паче, що батька зараз немає поруч, щоб захистити їх, якщо цей псих з’явиться на Сикоморовій вулиці. Зараз він в окрузі Віктор, показує комусь чергову будівлю.

«Подзвоню в поліцію, — думає Піт. — Коли скажу йому про це, він накиває п’ятами. Йому доведеться». Ця думка приносить легке відчуття спокою, і він натискає «ПРИЙНЯТИ».

— Привіт, Пітере, — говорить Червоні Губи.

— Мені немає про що з вами розмовляти, — говорить Пітер. —