Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз
Коррідон усміхнувся до неї.
— Можливо, але ж ви не очікуєте, що я таке пригадаю, правда?
Запала мовчанка, впродовж якої Жанна уважно розглядала Коррідона, а тоді, злегка знизавши плечима, провадила далі.
— 1939 року ви найнялися до британської Таємної служби розвідки[18] та подорожували Європою, збираючи та надсилаючи до Англії відомості про підготовку німців до війни. Це тривало місяць, а тоді німецька поліція вас запідозрила, тож ви мусили повернутися додому. Наступне призначення від Таємної служби вас не зацікавило, і ви звільнилися. Коли розпочалася війна, ви пішли до війська. Були у Дюнкерку[19], там дістали поранення. Згодом ви пристали до загону командос. Усе точно?
— Продовжуйте далі, якщо це вас так тішить. Вам це доволі незле вдається, — відказав Коррідон, зручно влаштовуючись у фотелі.
— Ви брали участь у кількох рейдах на узбережжі Франції, — провадила дівчина після короткої паузи. — А тоді вам почали доручати більш небезпечні завдання. Ви стали шпигуном.
Варто було Коррідону почути слово «шпигун», як його губи стиснулися. Він насупився та підняв погляд до стелі. Навіть зараз — майже два роки потому — він не бажав пригадувати ті дні.
— Вас багато разів скидали з парашутом на територію Франції, а також кілька разів десантували у Німеччину. Ви збирали важливі відомості, проте вашим головним завданням було позбуватися певних людей, які спричиняли клопоти. Серед тих людей були шпигуни, на яких вже не можна було покладатися. Були німецькі науковці. Була одна жінка, яка вміла давати раду з військовополоненими, аби змусити їх говорити. Вас десантували до Франції, ви знаходили цих людей і страчували їх.
Слухаючи холодний голос Жанни, Коррідон полинув думками у минуле. Жінка, яка змушувала полонених говорити, була просто прекрасна. Вона була мініатюрна, мала ніжне м'яке тіло, великі очі та біляве волосся. Її витончені руки були білі та прохолодні на дотик, і коли вони вас обіймали, кров починала гупати у ваших скронях навіть попри те, що ви знали, якою зіпсутою вона була і що тіло цієї жінки — лише тонко налагоджений механізм, який пропонував вам свою хіть як хабар за ту інформацію, що ви їй розповісте. Коррідон пригадав, який вигляд мала та жінка, коли усвідомила, що він збирається її вбити. Уся та врода нараз полишила її, оголивши брехливість, продажність і бруд. Коррідон вистрілив їй у рота, й важка куля знесла частину черепа. Якби юнаки, які кохали цю жінку та розповідали їй усе, побачили її зараз, то здригнулися би від жаху. Від думок про минуле Коррідон укрився потом, його серце закалатало швидше, і це його неабияк роздратувало. Він неспокійно поворухнувся, дивлячись на дівчину лихими очима.
— Одного разу вас упіймало гестапо, — провадила вона далі. — Вас катували, намагаючись змусити викрити тих, кого ще десантували разом з вами. Одначе, попри все, що вони з вами зробили, ви нічого їм не розповіли. Вас врятувало вторгнення альянтів[20], які на той час саме увійшли до Німеччини. Чотири місяці потому ви провели у військовому шпиталі, видужуючи від тих звірств, яких вам заподіяли гестапівці.
— Покладімо цьому край, — грубо урвав її Коррідон. — Чого ви хочете? Ну ж бо, ви вже достатньо про мене розповіли. Що за усім цим стоїть? Чого ви від мене хочете?
— Поки що я викладаю все правильно? — запитала вона, анітрохи не зворушена спалахом його гніву. — Усе це відбувалося з вами, чи не так?
— Відбувалося, атож. А зараз ви або заціпитесь і дасьте спокій моєму минулому, або я негайно звідси піду.
— І ще одне, будь ласка. Це важливо. Після війни ви так і не змогли знайти собі жодного заняття, яке б вас насправді зацікавило. Ви вирішили податися до Америки. Там провели рік, возили контрабанду до Канади. Американські поліціянти запідозрили вас у цій діяльності, проте ви їх уникли та повернулися до Лондона. Ви перебуваєте у місті вже тиждень, і у вас закінчуються гроші. Ви не цілком впевнені у тому, що робитимете далі. Наразі розважаєтеся тим, що відбираєте гроші у вимагачів, але навіть вимагачі перебувають під захистом поліції. Ви ще остаточно не вирішили, чим займатиметеся надалі, чи не так? А ми маємо для вас роботу. Це робота, яка вам підійде, і за її виконання ми заплатимо вам тисячу фунтів.
3
До кімнати, тримаючи руку в кишені, увійшов Ренлі. Він кинув побіжний погляд на Коррідона, а тоді підійшов до Жанни та став обіч неї.
— Ну, які тут у вас двох успіхи? — запитав він і підбадьорливо усміхнувся. Він нагадав Коррідонові представника благочинної організації, який намагається докласти усіх можливих зусиль, аби концерт, влаштований для ув'язнених, був якомога захопливішим. — Ми накопали про вас чимало інформації, чи не так? — Його рука легко лягла на спинку стільця, на якому сиділа Жанна.
— Якщо маєте достатньо часу, який вам не шкода згаяти, то можете накопати так само багато інформації про будь-яку іншу особу, — різко відказав Коррідон. Він ковзнув рукою до кишені. Ян миттєво націлив на нього дуло маузера.
— Будь ласка, витягніть вашу руку, і то дуже повільно, — сказав він тихим, але загрозливим голосом.
— Усе гаразд, — швидко сказав Ренлі. — Він не завдаватиме клопоту. Прибери пістолета.
— Оце правильно. Я взагалі ніколи не завдаю клопоту, — сказав Коррідон, видобув із кишені свої цигарки та засміявся.
— Я пістолета не приберу, — сказав Ян до Ренлі. — Я йому не вірю. Ти, може, йому й довіряєш, але я — ні.
— Є ще одна річ, про яку ми хочемо запитати, перш ніж розповісти вам про суть справи, — сказала Жанна, анітрохи не приділяючи уваги тому, що казав Ян.
— Кажу вам, я йому не вірю... — почав Ян, аж раптом Жанна закричала на нього:
— Тихо будь! Я розмовлятиму! Тихо будь!
— От тобі й на! Та тобі, грубасику, навіть слівце вставити не дають, — сказав Коррідон.
— Я маю поставити вам іще одне запитання, — сказала Жанна, знов обертаючись до Коррідона. Її чорні очі яскраво
