Українська література » » Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха

Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха

---
Читаємо онлайн Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха
наскільки можливо, чесну торгівлю, і товари, вироблені легендарними колись цеховиками, не поступалися якістю імпортним. А підроблені лейбли — так усі цим займаються, не на крадений же товар нашивали, ніхто не винен, що в СРСР не заохочується приватне підприємництво і що виробник клює на яскраві ярлички з обов’язковим «made in...». Цеховиків саджали, Олександр кілька разів викручувався, в основному завдяки зв’язкам родичів, і нарешті йому набридло. Невдячний бізнес він поміняв на одноманітну, але спокійну роботу підсобника на будівництві. З такою кількістю приводів кращої роботи, чесно кажучи, він знайти не міг. Але й тут якась вроджена жилка взяла своє: скоро Селіді потрапив до бригади шабашників, працелюбний хлопець припав до душі роботягам. Потім Селіді сам почав знаходиш для бригади шабашки, вигідну роботу він чув, як досвідчений мисливський собака відчуває здобич. Практика, як завжди, давала фору будь-якій теорії. Звичайно, неприємності з радянським законодавством виникали й тут, але їхня бригада зводила особняки багатьом впливовим особам. Полковники й генерали армії, шишки з міліції та прокуратури, обкомівські бонзи, підпільні мільйонери, коротше, заступників вистачало. До перебудови Олександр уже був людиною, котра піднялася з підсобників до директора солідної будівельної організації. Відчувши подих нових вітрів, він відкрив одну з перших у місті маклерських контор, торгівля нерухомістю набувала дедалі більшого розмаху. А потім була гучна справа — Селіді особисто потяг до суду такого собі Мазера, фірма якого займалася квартирними аферами. Там виявився весь букет — від багаторазового продажу однієї житлоплощі до примусового виселення небажаних мешканців. За Мазером, як з’ясувалося, стояли певні кримінальні структури, з якими тісно співпрацювали високі посадові особи, державні мужі. І це, і проблеми з горбачовськими порядками змусили Олександра Селіді виїхати спочатку до Західної Німеччини, потім — до Америки. Їхав він не на порожнє місце, одесит ніколи не опиниться самотнім за кордоном. На даний момент Олександр Селіді був помітним підприємцем, президентом фірми «Хронос Лімітед», із офісом на Манхеттені, із солідною репутацією не лише серед колишніх радянських чи есендівських громадян, котрі віддають перевагу його банкові, якщо хочуть десь зберігати гроші, а й серед американських колеґ. Збирався поступово поширювати сферу діяльності на Одесу й Київ, адже ґрунт благодатний.

— І чим він заважає Малахову? — Віта запитувала швидше для того, аби отримати підтвердження уже зробленим висновкам.

Про Малахова Антон міг розповісти багато. За свої тридцять сім той устиг зробити блискавичну кар’єру сучасного злочинця, яка не вирізнялася ориґінальністю і була точною копією із повчальних ґанґстерських романів. Вулична шпана, підручний районного авторитета, кур’єр, співробітник однієї із приватних фірм, котрі плодючістю нагадували гриби після дощу і лопалися, як мильні бульбашки, їхні власники одразу створювали нові, бо гроші треба було відмивати і леґалізовувати. Потім у Малахова з’явилася власна фірма-ширма, потім — гризня за право називатися авторитетом і боротьба за територію. Малахов, розуміючи, що відверта жорстокість не заохочується у солідному колі авторитетів, все ж таки вирішив змити супротивників потоком крові. Підручного основного суперника закопали в землю живцем, процедуру записали на відео, касету послали спільникам конкурента, йому самому — голову його коханки, облиту кислотою, а коли він, не склавши зброю, приїхав на переговори, бойовики Малахова розстріляли його охорону майже впритул, а самого відпустили неушкодженим. Цю боротьбу Круглий виграв, та розумів — не надовго, тож почав здобувати повагу серйозних людей і закріплювати позиції більш реальними справами. Він точно розрахував момент, час такий — гроші можна робити мало не з повітря. Він використовував для цього будь-яку можливість, у ньому перестали бачити босяка, і серйозні авторитети визнали його за свого. Так він став одним із шанованих керівників братви. Антон мав точні відомості, що через підставних осіб Малахов володіє одним із столичних казино, є співвласником кількох нічних клубів. Він уже легалізувався в Німеччині, торгівля європейським продуктом — чудовий дах. Тепер апетити зросли — йому потрібна Америка.

— Я так собі мислю, він хоче використати зв’язки грека, його фірму та його банки для вкладення своїх капіталів. Рахунок в американському банку іноземцеві з його репутацією відкрити не просто.

Віта кивнула і продовжила.

— Думаю, ні греця у Малахова не виходить, ось він і хоче прибрати Селіді. Щоб, як він тобі обмовився, з іншими простіше було. Селіді — не єдина його надія. Хоча версії це все, домисли, ми можемо чогось не знати...

— Може бути, що грек йому навіть заважає. Судячи з того, що ми про нього знаємо, бандитів він не любить і справ з ними немає, більше того — при першій же можливості підставить під удар. Зі своїм авторитетом у ділових колах він запросто може це зробити. Малахов не на ту карту поставив і зрозумів це.

— І не один раз.

— Це ти про що?

— Олександр Селіді — не наш клієнт. Я б із задоволенням узялася за самого Малахова.

— Згоден. Та тільки відмовимося ми, він інших винайме, йому — нема різниці. Вибирати не доводиться, а гроші потрібні, як не крути.

Вони мовчки вивчали одне одного з різних кінців кімнати.

— Спробуємо? — хитро посміхнувся Антон.

— Як ми це зробимо?

— Придумається щось. Ну, беремося?

— Востаннє — затям! — Віта посміхнулася у відповідь.

Оформлення необхідних документів тяглося близько місяця. У Антона не виявилося закордонного паспорта, Віта вирішила закріпити свої знання англійської на якихось дуже прискорених курсах, із замовленням квитків на літак вийшла затримка... Малахов лютився, що гроші не прискорюють справи, ганяв своїх до сьомого поту, одначе бюрократична машина від цього не пришвидшувалася, бо що то — окремі гвинтики? Антон і Віта скористалися липовими прізвищами, штампи про прописку лише були схожі на справжні. Та при бажанні можна було переконатися, що за вказаною адресою проживають саме означені громадяни. Несподівано виникла ще одна проблема: американці не поспішають відкривати візу людям, котрі не мають сім’ї. Нічого не тримає на батьківщині, потенційний емігрант. Антон засміявся, довідавшись про це, але сміх сміхом, а час іде. Малахов не мав абсолютно ніякого впливу на американських дипломатів, але саме у вирішенні цієї проблеми він проявив себе із розмахом: до Дарницького загсу підкотив кортеж із «шестисотих», стрижені крем’язні із квадратними плечима відчинили двері до кабінету мало не ногами, жінка оговтатися не встигла, як перед нею на стіл лягли кілька зелених папірців із портретом президента Франкліна і два паспорти. «Чекати ніколи, любов до гроба, оформити треба. По-бистрому!» Начальниця на гроші втупилася, як удав на кролика, у голові вже калькулятор клацав,

Відгуки про книгу Останній раз - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: