В обіймах привида - Анні Флейм

Тішу себе цими думками, поки піднімаюсь сходами на другий поверх. Досягнувши коридору, зупиняюсь перед першими дверима ліворуч — входом до зелених покоїв. 

Цікаво, куди поділася Ліна? З моменту нашого з Себаром оглядання підвалу, жодного звуку не доносилося ні з першого поверху, ні з другого. Можливо, вона десь на вулиці?

З цією екскурсією маєтком я навіть не перевдягнулася з дороги. Тільки-но залишившись на самоті, відчуваю, як тіло просто-таки благає стягнути з нього дорожню сукню, пошиту зі щільної та цупкої чорної тканини, та замінити її на м'яке та зручне домашнє вбрання.

Зараз перевдягнусь, знайду Ліну, вип'ємо разом чаю і можна буде оцінити масштаб майбутніх робіт в маєтку та за його межами.

Втім, коли я відчиняю двері до покоїв, то розумію, що шукати покоївку не доведеться. Вона в моїй спальні — застигла навпроти дзеркала закляклою блідою статуєю.