Серденько Змія - Віолетта Котова

Олег

  Я пішов з медичного пункту, перебуваючи в якомусь дивному стані неспокою. Що від себе приховувати, з тої самої миті, коли побачив тут Юлю, почав шалено хвилюватися. Того вечора в тендітній худенькій дівчині з довгим темним волоссям, я впізнав колишню дівчину Кирила. В часи, коли вони перебували в тісних стосунках, вона виглядала трохи по-іншому, мала більшу вагу та соковитіші форми стану, була блондинкою з доволі короткою зачіскою, довжиною трохи вище лопаток, дуже приваблива. Я тоді звернув на неї увагу, повинен сказати, що ця дівчина була майже ідеальним, навіть найкращим варіантом для мого друга, але на жаль, не бажаним ним самим. Мені було відомо від нього, що Юля його палко кохала, але пробити броню Кіра була не в змозі, його серце завжди належало іншій. Мені здавалося, що він просто зациклився на своїй першій Любові, помилявся. Не зважаючи на складну історію їх взаємовідносин, він завжди кохав тільки свою Любу. 

 Пригадую, як одного разу сказав другу, що не гоже так поводитись із Юлею, ця дівчина не була зі списку тимчасових варіантів для розваг, вона була гідна кращого. Тоді ледве не отримав по писку, бо розлютив його правдою, він сам це розумів, зобовʼязаний був її відпустити, але не поспішав, поки Юля сама не втекла від нього за кращою долею. З того часу я жодного разу нічого про неї не чув, тим паче не бачив. Ніяк не розраховував зустріти її під час війни, ще й у ролі військового медика. Не хотів ображати, але не з того тіста зроблена. Така дівчина повинна знаходитись за сильним чоловіком, а не підставлятись під обстріли, рятуючи інших чоловіків…

 Що можу сказати, ця зустріч мене зачепила, вразила, ось вже декілька днів я періодично думав про Юлю відволікаючись від роботи. Теж дивний, думати б мені про дружину, з якою не розмовляв вже понад тиждень, а з голови не йшла інша дівчина. Таке зі мною сталося вперше, можливо тому, що мене вразила сміливість Юлі, моя ж Іра була зовсім іншою, вона ніколи б не стала ризикувати собою заради когось іншого, навіть мене. Я не жалкував ні про що, але наші стосунки з кожним днем ускладнювались, особливо цьому сприяло перебування на великій відстані одне від одного. 

 Міркуючи про все і ні про що, я йшов до розташування, кортіло подзвонити другу, розповісти про зустріч, дурні думки вирували в голові. Не з першої спроби вдалося почути його голос, та все ж таки сьогодні пощастило, на що навіть не розраховував.

- Привіт, брате! - випалив одразу як тільки почув своє імʼя у відповідь. 

- Привіт, дорогий! Радий чути тебе!

- Я теж радий! Як служба? Не сподівався так просто до тебе додзвонитися. - переживав, бо знав що Кір знаходиться на лінії зіткнення. 

- Все добре, не хвилюйся. Я на пару днів відбув до обласного центру, мене переводять.

- Так… Куди? - насторожився я. 

- Телефоном не говоритиму. Командиром буду, детальніше сам дізнаєшся, як до кабінету повернешся. 

- О, вітаю брате! Ворогам буде смерть!

- Без сумнівів, знищу всіх, хто перебуватиме на моєму шляху.

- На жаль нас на всіх не вистачить. Ти бережи себе, бо є заради кого вертатися. 

- Так, все буде добре! Що в тебе? Коли додому?

- Не скоро, та й є причина затриматись.

- Що сталось?

- Потрапив я тут нещодавно до медиків… - Кирило не втримався, перервав.

- Агов, друже! Тебе поранило?

- Мене не зачепило, відбувся подряпинами, а от Сірому пощастило набагато менше, з важкими пораненнями, тут підлатали, та відправили до шпиталю. Сподіваюсь виживе.

- Кепсько, але ми всі розуміємо ризики, що подібне може статися… - зітхнув Кирило, він добре знав цього хлопця, працювали разом.

- Я декого зустрів в медичному пункті. Вгадаєш?

- Не знаю. Когось із наших хлопців?

- Холодно. Дівчат…

- Не знаю, то кажи вже.- нервував друг.

- Юлю. - деякий час ми мовчали, поки Кирило не наважився першим сказати.

- Мою колишню Юлю?! – вимовив здивовано.

- Так, її.

- Що вона там робить? Вона ж поїхала за кордон. - здивувався він.

- Повернулася, мабуть. Вона медик, нескладно здогадатися, чим дівчина займається в цих місцях…

- Не вірю. Блін! Чому?! Не місце їй на війні!

- Я теж так гадав, у неї ж думка інша.

- Ти мене ошелешив! Треба шукати краї в медицині, щоб витягнути її. Може Сергій допоможе?! - своєю реакцією Кір здивував мене, я довго вважав, що друга хвилює лише його власна дружина, яку він вистраждав та виборов у долі.

- Навряд Юля захоче їхати… - сказав скептично.

- Хто її питатиме! Вона з глузду зʼїхала! Не місце їй там!

- А що ти так розхвилювався, Кіре? - дурні думки знову почали лізти в голову, раптом друг все ж має до неї почуття. - А часом, вона тобі небайдужа?

- Що? Навіть в голос такого не кажи! – обурився. - Люба моя душа. Юлю просто шкода, хороша дівчина, а як станеться щось, їй ще жити, народжувати.

- Тут згоден… Ай, гаразд, зроблю так, щоб затриматись тут трохи довше, хоч хлопці вже й виють іноді, декому важко дається випробування війною.