Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

- Доброго вечора, місис ат Маніл, - вона неквапно говорила, манерно розтягуючи голосні. Перевела погляд на мене, але все ще зверталася до моєї знайомої: - Познайомите мене зі своєю подругою? Адже вона прийшла з містером ат Рогадом, я не помилилася?

- Ні, - Ірма відповіла неохоче, але ввічливо, хоча плечі її поникли. - Це міс Елері Міон, вона супутниця Дорайна сьогодні. Елері, це місис Жоржанна ат Смалері.

Я схилила голову на знак вітання. Жінка зробила крок праворуч і оглянула мене пильним поглядом, а потім зігнула куточок рота вниз. Напевно, варто було зніяковіти, злякатися чи хоча б почати переживати, але я просто доброзичливо посміхалася новій знайомій. Навпроти мене з надто зарозуміла демонеса, навколо незнайомі демони, «високі чини», але мені напрочуд не було страшно. Тут не було тієї єдиної людини, яка викликала спазм живота однією лише своєю появою.

- Мені дуже приємно познайомитися з вами, місис ат Смалері. Я захоплювалася вашими вбраннями, коли ви були першою леді, тоді всі дівчатка в моїй академії намагалися наслідувати вам.

Погляд демонеси змінився, став теплішим, більш зацікавленим:

- Тоді я була на десять років молодша і ще могла потягатися з молодими красунями.

- Думаю, ви можете зробити це і зараз, - усміхнулася я, навіть не лукавлячи. Жоржанна була витонченою, жіночною, її фігура досі справляла враження на чоловіків різного віку. - Юним дівчатам не вистачає вашої величі та досвіду, вам є ще чого їх навчити.

- Жоржанно, люба, - до демонеси підійшла жінка в темно-синьому в тон її очам сукні. На вигляд вона була років на десять молодша за колишню першу леді. Новоприбула обернулася до нас, вибачливо посміхнулася: - Прошу пробачити, дівчата, я вкраду у вас місис ат Смалері.

Ми з Ірмою одночасно схилили голови, а коли жінки пішли, моя супутниця тихо пирхнула:

– Не люблю я цих дам.

- Занадто манірні? - я взяла в руки келих з ігристим вином, помилувалася грою світла в золотистій рідині, але відпити так і не наважилася. Ірма проводила поглядом демонес:

- Надто упереджено ставляться до людей. Крайт кілька років вислуховував від них, що людина йому не пара і ще не пізно розлучитися і знайти гідну дружину.

Співрозмовниця теж взяла собі келих і вказала на м'які пуфи біля стіни, осторонь демонів. Мені це здалося гарною ідеєю і ми відійшли від більшості чоловіків і жінок.

- Але ж Крайт витримав, він справді дуже вас любить.

- Це демонічна особливість, - посміхнулася Ірма, накручуючи пасмо каштанового волосся на палець: - Людина б такого натиску не витримала, а ось демони… вони до своєї обраниці прив'язуються дуже сильно, кліщами не відтягнеш. У демонічній міфології зустрічаються історії, як демон пробивав ходи через світи, щоб знайти свою зниклу кохану. Не знаю, чи могло бути таке насправді, але звучить дуже романтично. А Крайту перестали капати на мозок, коли народився Віттор. Я не втомлюся повторювати наскільки я вам за нього вдячна!

- Досить вам. Я дуже рада, що можу допомогти. Розкажіть мені ще щось про демонів. Виявляється, я надто мало про них знаю.

- Що б таке розповісти? Після таких питань зазвичай із голови вилітає вся інформація.

- Ну, і де вона?! - Чоловічий крик змусив мене підскочити на ноги, а присутніх демонів обернутися на звук.

- О ні, - простогнала Ірма, беручи мене під лікоть. - Моріар ат Катара. Батько Дорайна.

- І шукає він явно якусь певну супутницю свого сина? – припустила я. Геррі зацікавлено висунув мордочку з сумки.

Голос Дорайна був набагато тихіший і спокійніший. Я не змогла розібрати його відповіді, коли знову пролунала репліка старшого з демонів:

- У моїй родині людину я не потерплю!

Демони, що прислухалися до сварки, притихли.

- Ще один факт про демонів, - прошепотіла мені на вухо Ірма. - Вони страшенно люблять сварки та скандали, особливо спостерігати за чужими.

Присутні розступилися і я побачила демона, що прямував до мене. Вони з Дорайном були схожі, особливо темними сірими очима. Чоловік був дуже злий, навіть сполохи в його райдужках здавалося відливали червоним.

Я вирівнялася та спокійно зустріла погляд сановника. Йозеф був страшнішим, коли просто посміхався. Зараз чомусь мені здавалося, що найгірше, що може створити зі мною цей чоловік - прочитати лекцію про те, що людина не може перебувати поряд з демоном. Але від простих розмов ще ніхто не вмирав, бо як би парадоксально це не звучало, мені не було страшно.

- Ну, нарешті, я побачив…

Крокувати ближче ніж на відстань трьох кроків демон не зміг. На його шляху виросла ніби з-під землі та розкрила капюшон золота змія. Дорайн не поспішаючи йшов за батьком, кинувши на мене один вибачальний погляд, але потім знову похолов і обернувся до батька. Той обурився:

- Ти навіть не даси мені до неї підійти?

— Ти хотів побачити, ти побачив, — тихо й резонно зауважив Дорайн.

- А тепер я хочу розглянути ближче вертихвостку, що обкрутила мого сина! Як вас звати, міс?

Я вже готова була відповісти, але звук пролунав збоку. Моє ім'я було вимовлено низьким голосом із характерною хрипотою:

- Міс Елері Міон.

У бік того, хто говорив, здивовано обернулася не тільки я, а й Моріар із сином.

Демона, якого кілька днів тому я зустріла в майстерні пані Тессі, важко було не впізнати. Його дружину, яка все-таки вибрала синю сукню під колір очей, я сьогодні вже бачила. Саме вона кудись повела Жоржанну. Тепер обидві жінки стояли біля Лоя і з цікавістю мене роздивлялися. Демон наблизився рівно настільки, наскільки дозволив страж, але на змію принципово не звертав уваги. З ним порівнявся невисокий серйозний демон у чорному фраку. Він поправив пенсне і глянув на містера ат Чолсі, той заговорив досить голосно, щоб почув не тільки його супутник, а й інші присутні:

- Ось та дівчина, містер ат Рауда, про яку я вам казав. Вона зустріла мене в ательє та безкорисливо допомогла виявити причину моєї хвороби.

- Ох! Міс Міон, прийміть мою подяку, я ледве не зробив жахливу помилку, - сказав демон у пенсне, і я нарешті зрозуміла, що він цілитель. Мабуть, саме той, хто хотів оперувати Лоя. - Я дуже хотів би поговорити з вами сьогодні.